Жизнь идет, и мы иногда задумываемся, как бы прожить её не зря? Всё-таки жизнь у нас одна. В Интернете есть много советов о том, как раскрасить наши серые будни, но разве прожитая не зря жизнь будет одинакова для всех? Конечно, нет! Для некоторых – это создать семью, для других – отправиться в кругосветное путешествие, а для меня – это оставить отпечаток в истории, поэтому я восхищаюсь такими людьми, как И. Ньютон, Д. Менделеев, Л.Толстой.
Литература всегда находит отклик в настоящем. Знаменитый монолог Чацкого в пьесе А.С Грибоедова «Горе от ума» актуален и в наше время. Он показывает нам «судей богатых грабительством». Разве в современном мире нет тех, кто построил своё состояние не только на официальной работе, но и на скверных делах, таких как воровство и коррупция.
«Вот уважать кого должны мы на безлюдье,
Вот наши строгие ценители и судьи»
- восклицает Чацкий, выводя на чистую воду богатых людей того времени. Стыдно признавать, что через столько столетий этот вопрос по-прежнему актуален. Зато можно гордиться А. Грибоедовым, оставив такое наследие, он, можно сказать, прожил жизнь не зря.
Не зря, по моему мнению, прожил жизнь и такой знаменитый русский писатель, как И.С Тургенев. Одним из первых он показал проблему взаимоотношений родителей и детей. «Отцы и дети» - произведение, раскрывающее тяжелое отношение временных эпох и будущего. Каждый ребенок испытывает давление со стороны родителей, которое, как правило, начинается со слов: «в наше время такого не было…» Поэтому, читая «Отцы и дети» И.С Тургенева, я утвердительно киваю головой, ведь Базаров говорил о «старичках Кирсановых», что их песенка уже спета. Я согласна с Базаровым, он намекает, что нужно уступить молодым, а старички должны доживать свою эпоху, не пытаясь изменить ход событий. Получается, писатели-классики обогащают наш духовный мир: дают нам почву для размышлений и остаются в наших сердцах.
К какому же выводу можно прийти, размышляя над темой сочинения? И. С. Бах и В. А. Моцарт, А. С. Пушкин и М. Ю. Лермонтов, Н. Коперник и Б. Паскаль – деятели искусства и науки вот, кто прожил жизнь не зря. Вот к чему я буду стремиться.
Повість Андрія Чайковського «За сестрою» справила на мене неабияке враження. Перед нами постають ті звитяжні часи, коли українські козаки боронили свою рідну землю від турецько-татарської навали. Головним героєм цього твору являється п’ятнадцятирічний хлопчик Павлусь. Мене вразила його рішучість та відважність. Він є своєрідним героєм-богатирем із народних дум, адже він часто потрапляє, але потім знаходить вихід із таких ситуацій, які звичайному хлопчаку не під силу. Письменник дещо перебільшував фізичні можливості юнака, але він це робив для того, щоб показати нам, що такі молоді, але звитяжні герої – гордість неньки України. Образ Павлуся нас захоплює, викликає особливу симпатію; хочеться його наслідувати і бути хоч трішечки на нього схожим.
Хлопець вирушив в небезпечні і далекі мандри для того, щоб урятувати рідну сестру, яку він щиро любить. Ніщо не зупиняє Павла на шляху до виконання його основної мети. Його надихає сміливість і відважність козаків-запорожців, адже він вважається їх вихованцем. Хлопець хоче довести самому собі, що він є гідним жити на рідній землі поряд з цими звитяжними борцями з татарськими набігами. Його змушували важко працювати, намагалися продати, карали, але він зміг перенести ці випробування долі, навіть намагається до ншим, адже він повинен знайти свою сестру і повернутися додому.
