Життя не стоїть на місці, воно швидко змінюється, удосконалюється. Здавалося б, нові надбання науки і техніки, нові культурні та політичні процеси, нові задачі та напрямки розвитку мали б остаточно відокремити наш час від минулих століть, поховати те, що було, під попелом літ. Однак насправді минуле ніколи не загине, не порине у забуття, бо у кожного народу, у кожної країни є дуже цінне, що ніколи не зміниться, не зникне культура, традиції, звича б мислення та життя. Це міст, який з'єднує наше минуле та наше майбутнє. Традиції та звичаї змінюються з часом, набуваючи нових, сучасних рис, позбавляючись забобонів і застарілих деталей. Але наша культура була і залишається індивідуальною, особливою, не схожою на культуру інших народів та країн.
Відомо, що кожна нація, кожен народ мають свої традиції, звичаї, обряди та свята, становлення яких відбувалося протягом багатьох століть. За цими прикметами й ознаками і розпізнається народ як у наш час, так і в минулому. Традиції, звичаї, обряди та свята — це ті неписані закони, якими керуються люди країни у щоденних і загальнонаціональних справах. Святково-звичаєва спадщина, а також мова — це ті найміцніші елементи, які об'єднують окремих людей у народ.
Значний вплив на українську культуру свого часу мала релігія. Оскільки до моменту впровадження православ'я в Україні вже існували язичницькі традиції та звичаї, то обрядова сфера стала своєрідною інтеграцією народного та церковного. В Україні з'явилися свята, які, з одного боку, збігаються з великими християнськими подіями, а з іншого — безпосередньо пов'язані з етапами сільськогосподарських робіт або з природними явищами. Протягом століть українська обрядово-звичаєва сфера перетворювалася, набувала нового змісту та соціального призначення. Окремі свята у незмінному вигляді дійшли до наших днів: Різдво, святки Великдень, Масляна. Не всі обряди та звичаї минулого залишилися повністю незмінними, адже складно уявити у наш час гурт хлопчаків та дівчаток, які несуть вулицями великого міста запалений сніп сіна на ознаку майбутнього врожаю. Чи дівчину, яка ворожить на жениха, кидаючи за ворота на міську вулицю свій черевичок. Застарілі деталі обрядів утрачаються, але зберігається їхній зміст і призначення. Міст між минулим та майбутнім реконструюється, але ніколи не буде зруйнованим.
Щоб цей уявний часовий міст між минулим і майбутнім України не зник, справжні сини та доньки повинні знати і пам'ятати історію, культуру своєї країни, видатних співвітчизників, а також учити цьому своїх дітей.
Моя дорогая ,любимая мамочка! Какое счастье, что именно ты моя мама! самая лучшая на свете -это ты моя родная,прекрасная мамулечка. Я знаю,что часто тебя огорчаю.Но ты прости меня за это. Ведь я тебя очень -очень люблю. скоро твой день рождения. Я хочу тебе пожелать всего самого прекрасного в жизни. Я тебя бесконечно люблю и постараюсь никогда тебя не расстраивать. Когда я стану взрослым,я буду о тебе заботиться также как ты сейчас заботишься обо мне. Ты как солнышко в нашем доме. Хорошо что ты моя мама.
В этот радостный и удивительный день разреши поздравить тебя с праздником твоего рождения! Богу, что ты есть у нас и что Он наградил нас великим счастьем – тобой! Хочется пожелать тебе крепкого здоровья и бодрости духа! Пусть никогда не болят твои ласковые и заботливые руки! Пусть лицо озаряет нежная и спокойная улыбка! Сегодня, когда сила желаний имеет свою особую силу, пускай исполнится твое самое заветное из них! Пусть сбываются мечты, наполняя радостью каждый твой день! Пусть никогда не потревожат твоего доброго сердца горести и печали, переживания и смутные думы. Так искренне хочется, чтобы ты была по-настоящему счастлива. Поверь, мы во что бы то ни стало будем делать все зависящее от нас, чтобы ты почувствовала нашу безграничную любовь и заботу. За все, что есть у нас в этом мире тебе! Обнимаем тебя крепко и целуем нежно!
Відомо, що кожна нація, кожен народ мають свої традиції, звичаї, обряди та свята, становлення яких відбувалося протягом багатьох століть. За цими прикметами й ознаками і розпізнається народ як у наш час, так і в минулому. Традиції, звичаї, обряди та свята — це ті неписані закони, якими керуються люди країни у щоденних і загальнонаціональних справах. Святково-звичаєва спадщина, а також мова — це ті найміцніші елементи, які об'єднують окремих людей у народ.
Значний вплив на українську культуру свого часу мала релігія. Оскільки до моменту впровадження православ'я в Україні вже існували язичницькі традиції та звичаї, то обрядова сфера стала своєрідною інтеграцією народного та церковного. В Україні з'явилися свята, які, з одного боку, збігаються з великими християнськими подіями, а з іншого — безпосередньо пов'язані з етапами сільськогосподарських робіт або з природними явищами. Протягом століть українська обрядово-звичаєва сфера перетворювалася, набувала нового змісту та соціального призначення. Окремі свята у незмінному вигляді дійшли до наших днів: Різдво, святки Великдень, Масляна. Не всі обряди та звичаї минулого залишилися повністю незмінними, адже складно уявити у наш час гурт хлопчаків та дівчаток, які несуть вулицями великого міста запалений сніп сіна на ознаку майбутнього врожаю. Чи дівчину, яка ворожить на жениха, кидаючи за ворота на міську вулицю свій черевичок. Застарілі деталі обрядів утрачаються, але зберігається їхній зміст і призначення. Міст між минулим та майбутнім реконструюється, але ніколи не буде зруйнованим.
Щоб цей уявний часовий міст між минулим і майбутнім України не зник, справжні сини та доньки повинні знати і пам'ятати історію, культуру своєї країни, видатних співвітчизників, а також учити цьому своїх дітей.