По мнению Толстого, семья – это почва для формирования человеческой души. И в то же время каждая семья – это целый мир, особый, ни на что не похожий, исполненный сложных взаимоотношений.
В ходе повествования Толстой знакомит читателя со всеми представителями семейства Ростовых, рассказывая о них с глубокой заинтересованностью и симпатией. Дом Ростовых в Москве считался одним из самых гостеприимных, а потому одним из самых любимых. Здесь царил добрый, беспечный и всепрощающий дух благожелательной любви. Это вызывало у некоторых добродушную насмешку, но никому не мешало пользоваться радушной щедростью графа Ростова: доброта и любовь всегда притягательны.
У Ростовых удивительно трогательное отношение друг к другу. Они снисходительны к слабостям близких, не требуют от родных слишком многого. И дарят друг другу неподдельную любовь, искреннюю заботу. Любые проблемы и неурядицы не влияют на семейную атмосферу, в их доме все так же царит взаимопонимание. Семья Ростовых — это исключительные люди. Они умны, образованны, интеллигентны. Жизнь их легка и безмятежна. Кажется, что так будет всегда. Однако война все меняет. И на долю Ростовых выпадает немало испытаний и горестей. В то же время невозможно не восхититься их решением отдать подводы для раненых. При этом Ростовы не могут не понимать, что будут разорены, ведь на подводах они собирались вывезти собственное имущество. Перед смертью граф, «рыдая, просил прощения у жены и заочно у сына за разорение именья — главную вину, которую он за собой чувствовал».
Крепость семейных уз для Толстого определяется прежде всего отношением к детям. Не случайно Марья Болконская и Наташа Ростова становятся намного счастливее после рождения детей. Образы их гармоничны в отличие от светской .красавицы Элен. Она отказывается от материнства, умирает никому не нужная. Род Курагиных на ней прекращается.
...Неповторимые мгновения жизни, дарящие счастье, должны повторяться. И у некоторых людей именно так и происходит. Читая роман Толстого «Война и мир», об этом невозможно не задумываться. В финале писатель изображает по-настоящему счастливых людей. Это Пьер и Наташа, а также Николай Ростов и Марья Болконская.
Объяснение:
как-то так
( я брала тексты с разных сайтов)
Семья Ростовых отличается открытостью, добродушием, эмоциональностью и чувствительностью. В их доме всегда много гостей. Семейство регулярно организует балы и разные мероприятия. Люди тянутся к этой семье, потому что именно у них можно забыться, отдохнуть от насущных проблем и от души повеселиться. Постоянные балы и сборы очень сильно ударяют по бюджету Ростовых, но даже этот факт их не сильно смущает.
Главой семейства является Илья Андреевич. Очень активный, добродушный, сострадательный и открытый человек. Он всегда готов прийти на . Илья Андреевич очень доверчивый и мягкий, постоянно находятся люди, которые этим пользуются. Герой устраивает пиры, которые стоят хороших денег. В конечном итоге, семейство разоряется. Граф не выдерживает этого удара и умирает. Илья женат на Наталье Ростовой. Женщина родила двенадцать детей, но из них выжило только четверо. Помимо них, Ростовы взяли на воспитание Соню. Героиня привыкла жить в роскоши и ни в чем себе не отказывать.
Вера Ростова – умная девушка красивой внешности, имела хорошее воспитание. Однако, у Веры была проблема – она не могла проявлять добрых чувств к окружающим, за что ее не понимало семейство. Ведь Ростовые отличались особой чувственностью и добротой. Поэтому девушка была, как изгой в семье.
Наташа Ростова – милая и веселая девушка. Она приносит свет. Наташа не увлекается тем, что привлекает современную молодежь. Она больше всего думает о своей семье, дарит тепло родных людям.
Майже в кожному художньому творі є присутнім любов і дружба. Порию здається, що без цих двох почуттів добуток буде неповним: воно розповідає про людей, про взаємини між людьми, і неможливо писати тільки про ненависть, не говорячи про любов. Ненависть — теж любов, тільки з негативним зарядом. А говорячи про ворожнечу, не можна не протиставити їй дружбу. Не знаючи зла, не довідаєшся, що таке добро
Споконвіків людство задавало собі питання: що таке любов. Але жоден з мудреців не дав на нього вичерпної відповіді. Так це й неможливо. Кожний повинен відповісти на це питання сам. Поети, письменники в усі століття писали про любов. Любов — це вічна, невичерпна тема. Трубадури, лицарі… Пушкіна, Лермонтов, Блок, Єсенін — при цих іменах пригадуються прекрасні рядки, написані олюбви.
За століття було розказано про різні види любові: любов — страждання (Пушкіна. «Євгеній Онєгін» і «Я Вас любив…»), любов — жертва (Соня в романі Л. Н. Толстого «Війна й мир»), любов — гра, любов — нудьга (все це в лермонтовского Печорина). Любов з великої букви (Булгаков «Майстер і Маргарита»). Цей список можна продовжувати й доповнюватися
Любов — саме незвичайне, загадкове почуття; воно приходить зненацька й іде раптово. По — моєму, дуже точно сказав М. А. Булгаков, вклавши ці слова у вуста Майстра: «Любов вискочила перед нами, як з — під землі вискакує вбивця в провулку, і вразила нас відразу обох. Так вражає блискавка. Так вражає фінський ніж!» Скільки вже написано про любов, скільки ще напишуть! Про неї можна говорити нескінченно, але формули любові немає.
Дружба теж малозрозуміле, загадкове почуття. Іноді із дружби народжується любов. Чому ж ми дружимо із цим, а не з тим? Два чоловіки, знаходячи загальну мову, спільні нтерес, думки, переживання, мимоволі зближаються. Але буває й так, що дружать люди, абсолютно різні, такі, як Євгеній Базарів і Аркадій Кірсанов. Читаючи роман Тургенєва «Батьки й діти», я задавала собі питання: «Що їх зв’язує? Що поєднує?» Відповідь мені підказала вчителька фізики: разнозаряженные частки притягаються. Протилежності сходяться. Підтвердженням тому — Євгеній і Аркадій, Микола Ростов і Борис Друбецкой.
Чомусь майже не пишуть про дружбу між чоловіком і жінкою. Може, уважають це неможливим? Лише в И. Єфремова я зустріла таку дружбу, і те в романі «Таїс Афінська», що розповідає про Древню Грецію. Таїс, знаменита гетера, мала багато шанувальників. Вона любила лише одного — Олександра Македонського, але інші ставали її друзями, готовими вмерти за неї (спартанець Менедем, кіннотник Мониск).
Про жіночу дружбу написано ледве більше. Якщо жінки не суперниці, то вони спільниці — так можна зрозуміти майже всі добутки. Напевно, це тому, що більшість авторів — чоловіка. Лише в Л. Н. Толстого я знайшла приклад справжньої відданості дружбі. Князівна Марья, незважаючи на те що їй самої дуже сподобався Анатоль Курагин, відмовляється від нього, довідавшись, що в нього закохана т — 11е Bourienne, її подруга
Іноді, перечитуючи Толстого, Пушкіна або Булгакова, я заздрю, по — гарному заздрю деяким героям: вони радуються, люблять, страждають. Іноді мені здається, що я не зможу так. Я не любила (те, що було, було лише захопленням) і не вмію ненавидіти. У мене не складаються відносини з дівчинами: вони бачать у мені небезпечну суперницю. Єдина моя подруга — жінка — моя мама. З юнаками мені набагато простіше — я їх краще розумію.