Вірш «Вечорова гармонія» належить до циклу «Сплін та ідеал». Вважається, що він пов’язаний з Аполлінарією Сабатьє, французькою художницею і господинею літературного салону, де Шарль Бодлер був одним із завсідників. Перед читачами розгортається чудова картина вечірнього пейзажу, у якому все зачаровує. Звук скрипки, серце якої «десь тремкоче стоголосне», зливається зі співом «росного стебла» у неймовірному кружлянні «меланхолійного вальсу». Душа ліричного героя перебуває в стані «млосного очманіння»:
Надходить час, коли стебло співає росне,
Немов кадило, цвіт димує в тишині;
Мелодій повіви зринають запашні,
Меланхолійний вальс та очманіння млосне!
Переклад Д. Павличка
У цьому вірші Бодлер віртуозно демонструє свою поетичну майстерність. Крім синестезії (запашні мелодії, співуче стебло, цвіт, що немов кадило, «димує в тишині»), він демонструє філігранне володіння поетичною технікою. Поезія насправді складається не з 16, а з 10 рядків, адже кожен другий та четвертий рядок попередньої строфи стає першим та третім у наступній, створюючи неймовірний ритм-настрій, водночас заспокійливо-захоплюючий і піднесено-умиротворений.
1.гоголь изображает помещиков и чиновников со злой иронией, показывает их смешными, но в то же время страшными. ведь это не люди, а лишь бледное, уродливое подобие людей. в них не осталось ничего человеческого. мертвящая окаменелость душ, абсолютная бездуховность скрывается как за размеренной жизнью помещиков, так и за судорожной деятельностью города. героем реального мира поэмы, душой, является чичиков. именно в чичикове наиболее сильно показана непредсказуемость и неисчерпаемость живой души, пусть не бог весть какой богатой, пусть скудеющей, но живой. 2.«мертвым душам» поэмы противопоставлены «живые» – народ талантливый, трудолюбивый, многострадальный. с глубоким чувством патриота и верой в великое будущее своего народа пишет о нем гоголь. он видел бесправие крестьянства, его приниженное положение и то отупение и одичание крестьян, которые явились результатом крепостного права. именно мертвые крестьяне в «мертвых душах» живыми душами, в отличие от живого народа поэмы, душа которого мертва. 3.гоголь изображает все недостатки, все отрицательные стороны действительности. гоголь показывает людям, во что превратились их души. делает он это потому, что горячо любит россию и надеется на ее возрождение. гоголь хотел, чтобы люди, прочитав его поэму, ужаснулись своей жизни и пробудились от мертвящего сна.
Однажды, когда мы были на даче с семьей,к нам в дом забрел рыжий кот васька. нам не хотелось его выгонять, и по-этому мы оставили его дома. потом мы поехали, чтобы купить молока, в магазин. вернулись, положили три пакетика в холодильник. позже все разошлись по своим делам: папа- рыбачить, мама- ухаживать за садом, а я- делать на лето. я уснул сразу же, потому что делать на лето было немного скучно. а васька, тем временем, забрался на подоконник и начал лежать на нем. потом домой пришла мама, открыла холодильник, молоко положила на стол и ушла. тоже пошла спать. просыпаемся мы на утро и глядим: нету молока на столе, а васька лежит на диване и мурчит, облизываясь. я развожу руками в сторону и подхожу к нему: "васька, что за дела такие? ? " а кот не отвечает. я посмотрел на стол, заметил там капельки молока. потом посмотрел под стол и нашел там разорванный пакет и лужицу белого счастья под ним. васька подошел к лужице и начал из него лакать. вот так вот мы и узнали, кто выпил все молоко.
Вірш «Вечорова гармонія» належить до циклу «Сплін та ідеал». Вважається, що він пов’язаний з Аполлінарією Сабатьє, французькою художницею і господинею літературного салону, де Шарль Бодлер був одним із завсідників. Перед читачами розгортається чудова картина вечірнього пейзажу, у якому все зачаровує. Звук скрипки, серце якої «десь тремкоче стоголосне», зливається зі співом «росного стебла» у неймовірному кружлянні «меланхолійного вальсу». Душа ліричного героя перебуває в стані «млосного очманіння»:
Надходить час, коли стебло співає росне,
Немов кадило, цвіт димує в тишині;
Мелодій повіви зринають запашні,
Меланхолійний вальс та очманіння млосне!
Переклад Д. Павличка
У цьому вірші Бодлер віртуозно демонструє свою поетичну майстерність. Крім синестезії (запашні мелодії, співуче стебло, цвіт, що немов кадило, «димує в тишині»), він демонструє філігранне володіння поетичною технікою. Поезія насправді складається не з 16, а з 10 рядків, адже кожен другий та четвертий рядок попередньої строфи стає першим та третім у наступній, створюючи неймовірний ритм-настрій, водночас заспокійливо-захоплюючий і піднесено-умиротворений.