Максим — простий, як сама земля, як величезні гори, як стрімкі річки, як кришталеве повітря. Здається, все він черпає з самої душі природи і збирає у своєму серці. Він безстрашний і сміливий. Його природний розум, кмітливість. «Все у нього виходило в свій час і на своїм місці, без сумішки й сутолоки; всюди він був, де його потрібно, всюди вмів зробити лад і порядок», — пише Іван Франко. Навіть бояри поступово починають поважати Максима, адже він дає розумні поради, а головне, врятовує дочку боярина Мирославу, коли вона потрапила у лігво ведмедів. Це свідчить про його рішучість і одночасно скромністю, бо Максим не хизується своїм подвигом. Максимові властиве почуття власної гідності. Щиро покохавши Мирославу, він просить Тугара Вовка згоди на одруження, але, почувши у відповідь зневажливі слова, «випростувався перед боярином, мов молодий пишний дубчак, і сказав лагідним, але певним голосом: «Нічого злого я не сказав тобі… Невже ж між твоїм, боярським, а моїм мужицьким родом така велика пропасть, щоб її любов не могла перегатити?..» Вирісши в громаді, де всі були рівноправними, Максим не міг передбачити, який гнів викличе його прохання в пихатого та зарозумілого боярина. Максим Беркут має безмежну любов до свого народу, до рідної землі, патріотизм: «Се наша Тухольщина, наш рай! — сказав Максим, обкидаючи оком долину, і гори, і водопад з такими гордощами, з якими мало котрий цар обзирає своє царство!» Людина, яка так безмежно любить свою землю, ніколи не зможе її зрадити. Навіть у полоні, у кайданах. Мужність, відвага Максима викликали захоплення навіть у самого Тугара Вовка: «їй-богу, славний молодець… Не дивуюсь, що він очарував мою доньку. І мене самого він міг би очарувати своєю рицарською вдачею!». Максим Беркут, як і батько, громадські інтереси ставить вище особистих. Він розуміє, що його життя небагато варте, порівняно з долею верховинців, запрян, яких знищать монголи, якщо їх пустити в гори, і тому схвалює рішення батька не обмінювати його на рештки монгольського війська, що зайшло в тухольську долину, а вийти не змогло. Максим гордий за свій народ, який нещодавно бився з ворогом, і був певний у його перемозі. Він знав, що тухольці будуть битися до останнього, щоб знищити всіх загарбників. Скільки потрібно мужності та відваги, щоб не припиняти боротьбу і в полоні! Через Мирославу Максим переказує тухольцям свій план остаточної розправи з монголами, обдурює їхнього ватажка Бурунду, обіцяючи йому нібито показати вихід з тухольської долини. Максим не загинув. У двобої з Бурундою він переміг. Його рятунок викликав радість в усіх тухольців. «Навіть ті, що втратили своїх синів, братів та мужів, і ті радувалися Максиму, немов з його поворотом повертали всі дорогі серцю, страчені в бою.
На рассвете следующего дня Лиза в крестьянском наряде выходит из дому и направляется в сторону Тугилова. В роще на неё с лаем бросается легавая собака, подоспевший молодой охотник отзывает пса и успокаивает девушку. Лиза прекрасно играет свою роль, молодой человек вызывается ее проводить и называет себя камердинером молодого Берестова, но Лиза распознает в нем самого Алексея и уличает его. Себя она выдаёт за дочь прилучинского кузнеца Акулину. Сметливая крестьянка очень нравится Алексею Берестову, он хочет увидеть ее опять и собирается посетить ее отца-кузнеца. Перспектива быть уличённой пугает Лизу, и она предлагает молодому человеку встретиться на следующий день на этом же самом месте.
