Биография Боба МарлиБоб Марли (Роберт Неста Марли) (1945 – 1981) – певец, гитарист, прославившийся в стиле регги, активист.
Родился Боб Марли в ямайской деревне Найн-Майлс. Музыкой интересовался с детства, а после переезда в Кингстон стал развивать свои Окончив школу, пошел работать слесарем. А в свободное время вместе Невиллом Ливингстоном и Джо Хиггсом занимался музыкой.
Первая песня в биографии Боба Марли была записала в 16 лет – «Judge Not». Затем в 1963 он организовал группу «The Wailers», музыка которой стала очень популярна в Ямайке. Но уже в 1966 группа распалась. После недолгой работы в США Марли вернулся на родину и восстановил группу.
Международная известность, наконец, пришла к «The Wailers» в 1972, когда был заключен контракт с компанией «Island Records» и вышел альбом «Catch A Fire». А в следующем году группа начала гастролировать по США. После того, как группу покинуло несколько участников, Марли дополнил состав женским трио и изменил название (на «Bob Marley And The Wailers»).
После мировых гастролей и громадной популярности биография Боба Марли стала известна как одного из лидирующих исполнителей в стиле регги (хотя группа играла также в стилях ска, фьюжн, калипсо). Также Марли поддерживал движение панафриканизма, был участником общественного движения растафарианства. Скончался Боб Марли от злокачественной опухоли 11 мая 1981 года.
Повесть А. С. Пушкина «Капитанская дочка» можно назвать гимном чести и благородства в русской литературе. В книге одновременно рассказывается о крестьянском восстании XVIII века и воспитании молодого поколения людей, и, конечно, о преданной и смелой любви.
Писатель очень ответственно подготовился к рассказу об исторических событиях того времени – изучал достоверные источники, документы и свидетельства очевидцев. Все события повести автор рассказывает от имени Петра Гринева – молодого офицера.
В семье Гриневых с самого детства Петр знал, что честь и достоинство любого человека – это высшая ценность. Поэтому молодой, семнадцатилетний парень, ни разу не отступил от своих принципов. Даже в тяжелые времена – попав в гущу восстания, находясь на волосок от казни и смерти, Петр остался верен присяге Отечеству и самому себе. Автор изображает Петра положительно – он настоящий сын Отечества.
Маша Миронова, дочь капитана Миронова, была воспитана как настоящая, идеальная русская девушка – послушная, скромная, с высокими моральными принципами. Ей чужды расчет и жажда обогащения. Всё, что для неё важно – это любовь и благополучие её близких. Ради близких людей она готова на всё – даже поступиться своими принципами. Именно поэтому она едет к Екатерине II, чтобы Петру обрести свободу. Такая девушка достойна уважения.
Ключевым персонажем является Емельян Пугачев, предводитель крестьянского восстания. Он играет в жизни молодых людей важную роль. Противоречивый персонаж сначала убивает отца Маши, потом избавляет Петра от казни и Машу от Швабрина. Все знали Пугачева только как бунтаря, жестокого и глупого. Пушкин же показал, что этот человек на добрые и благородные поступки.
С появления Пугачева в тексте произведения автор размышляет о роли личности в истории. Организовавший восстание простой крестьянин, казак, смог внести смуту в жизни целой страны, и Пушкин размышляет – почему простому человеку удалось это сделать, что не так в стране, что нужно сделать, чтобы не было таких восстаний.
Лейтмотивом произведения является честь и достоинство, благородство и человечность. Писателю удалось создать такие образы главных героев, которые достойны уважения и почитания. Вероятно, это послание нам, потомкам, чтобы мы прочитали эту повесть и задумались – те ли ценности мы чтим, и не нужно ли нам измениться, пока время не ушло
upd: Думаю, На 4-5 потянет, Но не советую списывать в целом, ибо учителя не боты)
роль грошей у сучасному суспільстві – головна тема у творчості
створюючи "людську комедію", поставив перед собою завдання, ще невідому тоді літературі. він прагнув до правдивості й нещадного показу сучасної йому франції, показу реального, дійсного життя його сучасників
однієї з багатьох тем, що звучать у його добутках, є тема згубної влади грошей над людьми, поступової деградації душі під впливом золота. це особливо яскраво відбито у двох відомих творах – "гобсек" і "євгенія гранді".
твору не втратили своєї популярності й у наш час. вони популярні й серед молодих читачів, і серед людей старшого віку, що черпають у його добутках мистецтво розуміння людської душі, що прагнуть розібратися в історичних подіях. і для цих людей книги – теперішня комора життєвого досвіду
лихвар гобсек є уособленням влади грошей. любов до золота, спрага збагачення вбивають у ньому всі людські почуття, заглушають всі інші початку
єдине, до чого він прагне, це мати все більші й більші багатства. здається абсурдом, що людина, що володіє мільйонами, живе в бідності й, стягуючи по векселях, воліє ходити пішки, не наймаючи візника. але й ці вчинки обумовлені лише прагненням заощадити хоча б небагато грошей: живучи в бідності, гобсек при своїх мільйонах платить податку 7 франків
ведучи скромне, непомітне життя, здавалося б, нікому не шкодить і ні в що не втручається. але з тими деякими людьми, які звертаються до нього за , він настільки нещадний, настільки глухий до всіх їхніх благань, що нагадує скоріше якусь бездушну машину, чим людини. гобсек не намагається зблизитися з жодним людиною, у нього немає друзів, єдині люди, з якими він зустрічається, це його партнери за професією. він знає, що в нього є спадкоємиця, внучата племінниця, але не прагне знайти неї. він нічого не хоче знати про неї, тому що вона – його спадкоємиця, а гобсеку важко думати про спадкоємців, тому що він не може упокоритися з тим, що він коли-небудь умре й розстанеться зі своїм багатством
гобсек прагне якнайменше витрачати свою життєву енергію, поэтому-то він не переживає, не співчуває людям, завжди залишається байдужним до всього навколишньому
гобсек переконаний, що тільки золото править миром. однак автор наділяє його й деякими позитивними індивідуальними якостями. гобсек розумна, спостережлива, прониклива й вольова людина. у багатьох судженнях гобсека ми бачимо позицію самого автора. так, він уважає, що аристократ нічим не краще буржуа, але свої пороки він приховує під личиною порядності й чесноти. і він жорстоко мстить їм, насолоджуючись своєю владою над ними, спостерігаючи, як вони плазують перед ним, коли не можуть заплатити по векселях
перетворившись в уособлення влади золота, гобсек наприкінці життя стає жалюгідний і смішний: у коморі гниють накопичені страви й дорогі предмети мистецтва, а він торгується з купцями через кожну копійку, не уступаючи їм у ціні. умирає гобсек, спрямувавши погляд на величезну купу золота вкамине.
папаша грандах – кремезний "добряга" з ворухливою шишкою на носі, фігура не настільки таємнича й фантастична, як гобсек. біографія його цілком типова: сколотивши собі стан у неясні роки революції, гранді стає одним із самих іменитих громадян сомюра. ніхто в місті не знає щирих розмірів його стану, і його багатство є предметом гордості для всіх жителів містечка. однак багатій гранді відрізняється зовнішньою добродушністю, м’якістю. для себе й своєї сім’ї він жалує зайвий шматочок цукру, борошна, дров, щоб палити в будинку, він не лагодить сходи, тому що йому жаль цвяха
незважаючи на все це, він по-своєму любить дружину й дочку, він не настільки самотній, як гобсек, у нього є певне коло знайомих, які періодично його відвідують, підтримують добрі відносини. але все-таки через свою непомірну скнарість гранді втрачає всяку довіру до людей, у вчинках навколишніх він бачить лише спроби розжитися за його рахунок. він тільки робить вигляд, що любить свого брата й піклується про його честь, насправді ж робить лише те, що йому вигідно. він любить нанетту, але все-таки безсовісно користується її добротою й відданістю йому, нещадно експлуатує її.
пристрасть до грошей робить його зовсім нелюдським: смерті дружини він боїться через можливість роздягнула майна
користуючись безмежною довірою дочки, змушує її відмовитися від спадщини. дружину й дочку він сприймає як частина своєї власності, тому його потрясає те, що євгенія посмітила сама розпорядитися своїм золотом. гранді не може жити без золота й по ночах часто перераховує своє багатство, заховане в кабінеті. ненаситна жадібність гранді особливо огидна в сцені його смерті: умираючи, він вириває з рук священика хрест