майже в кожному художньому творі є присутнім любов і дружба. порию здається, що без цих двох почуттів добуток буде неповним: воно розповідає про людей, про взаємини між людьми, і неможливо писати тільки про ненависть, не говорячи про любов. ненависть — теж любов, тільки з негативним зарядом. а говорячи про ворожнечу, не можна не протиставити їй дружбу. не знаючи зла, не довідаєшся, що таке добро
споконвіків людство задавало собі питання: що таке любов. але жоден з мудреців не дав на нього вичерпної відповіді. так це й неможливо. кожний повинен відповісти на це питання сам. поети, письменники в усі століття писали про любов. любов — це вічна, невичерпна тема. трубадури, лицарі… пушкіна, лермонтов, блок, єсенін — при цих іменах пригадуються прекрасні рядки, написані олюбви.
за століття було розказано про різні види любові: любов — страждання (пушкіна. «євгеній онєгін» і «я вас любив…»), любов — жертва (соня в романі л. н. толстого «війна й мир»), любов — гра, любов — нудьга (все це в лермонтовского печорина). любов з великої букви (булгаков «майстер і маргарита»). цей список можна продовжувати й доповнюватися
любов — саме незвичайне, загадкове почуття; воно приходить зненацька й іде раптово. по — моєму, дуже точно сказав м. а. булгаков, вклавши ці слова у вуста майстра: «любов вискочила перед нами, як з — під землі вискакує вбивця в провулку, і вразила нас відразу обох. так вражає блискавка. так вражає фінський ніж! » скільки вже написано про любов, скільки ще напишуть! про неї можна говорити нескінченно, але формули любові немає.
дружба теж малозрозуміле, загадкове почуття. іноді із дружби народжується любов. чому ж ми дружимо із цим, а не з тим? два чоловіки, знаходячи загальну мову, спільні нтерес, думки, переживання, мимоволі зближаються. але буває й так, що дружать люди, абсолютно різні, такі, як євгеній базарів і аркадій кірсанов. читаючи роман тургенєва «батьки й діти», я задавала собі питання: «що їх зв’язує? що поєднує? » відповідь мені підказала вчителька фізики: разнозаряженные частки притягаються. протилежності сходяться. підтвердженням тому — євгеній і аркадій, микола ростов і борис друбецкой.
чомусь майже не пишуть про дружбу між чоловіком і жінкою. може, уважають це неможливим? лише в и. єфремова я зустріла таку дружбу, і те в романі «таїс афінська», що розповідає про древню грецію. таїс, знаменита гетера, мала багато шанувальників. вона любила лише одного — олександра македонського, але інші ставали її друзями, готовими вмерти за неї.
про жіночу дружбу написано ледве більше. якщо жінки не суперниці, то вони спільниці — так можна зрозуміти майже всі добутки. напевно, це тому, що більшість авторів — чоловіка. лише в л. н. толстого я знайшла приклад справжньої відданості дружбі. князівна марья, незважаючи на те що їй самої дуже сподобався анатоль курагин, відмовляється від нього, довідавшись, що в нього закохана т — 11е bourienne, її подруга
іноді, перечитуючи толстого, пушкіна або булгакова, я заздрю, по — гарному заздрю деяким героям: вони радуються, люблять, . іноді мені здається, що я не зможу так. я не любила (те, що було, було лише захопленням) і не вмію ненавидіти. у мене не відносини з дівчинами: вони бачать у мені небезпечну суперницю. єдина моя подруга — жінка — моя мама.
в середине xix века в журнале «современник» были напечатаны рассказы ивана тургенева из цикла «записки охотника». в 1852 году они вышли отдельным изданием. практически все рассказы сборника имеют сюжет и диалоги. исключение составляет лишь произведение «лес и степь». критики, кстати, так и не смогли «договориться» о его форме. одни считают «лес и степь» очерком, другие настаивают на том, что это – рассказ.
в произведении нет прямой речи, все повествование представляет собой монолог заядлого охотника петра петровича каратаева. он – главный герой сборника, человек наблюдательный, с прогрессивными , горячо любящий родную природу. в значительной степени охотник высказывает мысли и чувства самого писателя.
«лес и степь» является своеобразным эпилогом к «запискам охотника», а также поэтическим гимном природе. основному тексту предшествует эпиграф, что весьма необычно для сочинений тургенева. это – отрывок из его собственной неизданной поэмы.
тургенев – непревзойденный мастер пейзажа, о чем восторженно писал белинский: «он любит природу не как дилетант, а как артист». сложно найти писателя, чьи пейзажи были бы столь совершенны. «ветра нет, и нет ни солнца, ни света, ни тени, ни движения, ни шума; в мягком воздухе разлит осенний запах, подобный запаху вина; тонкий туман стоит вдали над желтыми полями. сырая земля под ногами». в этом небольшом отрывке из произведения «лес и степь» автор передал практически все нюансы восприятия природы: цвет, движение, запах, звук, свет, а также тактильные ощущения ( земля). и перед читателем явственно возникает картина поздней осени.
для изображения красоты средней полосы россии иван сергеевич пользуется разнообразными приемами, широчайшей палитрой цветов и оттенков, всем богатством языковых средств: наречий, простых и сложных прилагательных, глаголов. к примеру, небо у тургенева «бледно-голубое», «смутно-ясное», затем оно «бледнеет». прилагательные выступают не только эпитетами, но и метафорами: «огнистое море заката», «свинцовая полоса на небосклоне», «золотые полосы».
но мастерство тургенева проявляется не только в филигранном владении словом. описание природы всегда охвачено чувством, непосредственно связано с переживаниями героев. стихия озаряет внутренний мир человека, влияет на его настроение. летом «весело пробираться по узкой дорожке», сердце трепещет весенним утром, осенью вас охватывают светлые воспоминания. показательно, что осенний пейзаж не вызывает у автора грусти: воды реки радостно мчатся, а роще легко и весело стоять голой.
тургенев постоянно олицетворяет природу. осины у него лепечут, а могучий дуб похож на крепкого бойца, который демонстрирует свою мощь красивой липе. мастерски использует писатель и запахи, упоминание о которых делает пейзаж ярче, красочней, эмоциональней. мы чувствуем свежее дыхание весны или летний воздух, напоенный медом гречихи и горечью полыни так, что голова кружится от благоухания. после грозы пахнет грибами и земляникой, зимой приятно вдыхать острый морозный воздух.
а как разнообразны и «вкусны» звуки! здесь – слабый шум ночных деревьев, лязганье косы, скрип телеги, золотой голосок малиновки и тишина леса. фыркают лошади, храпит сторож, стучит мельница, звонко лает собака, поют жаворонки.
произведение соткано из описаний лесных, луговых и степных пейзажей ранним утром, в полдень, на закате дня и при восходе луны. тургенев восторгается охотой во все времена года. такой прием позволяет автору показать ежеминутную красоту пейзажа, композиционно завершить произведение «лес и степь», а также весь сборник. получился мощный и аккорд охотничьего цикла. коротко его можно выразить словами самого автора: «свежо, весело, любо! »
