Образ «Айвенго» в романі Вальтера Скотта — втілення мужності, благородства, лицарства.
Айвенго належав до шанованого старовинного роду саксів. Його батько — Седрік Сакс — представник тієї частини знаті, яка не бажає коритися норманам і мріє про відродження своєї незалежності.
Він здатний на сильне та міцне кохання Айвенго усім серцем покохав вихованку Седріка — леді Ровену. Його почуття не остудило навіть те, що його батько, маючи намір одружити Ровену з Ательстаном Коїгтисбурзьким, позбавив Айвенго спадщини й вигнав із дому. Перемігши на турнірі під Ашбою, лицар Позбавлений Спадку обирає королевою турніру леді Ровену. Зрештою сила кохання перемагає: старий Седрік дарував синові прощення, і згодом Айвенго з коханою Ровеною одружуються.
Майстер – в романі Булгакова з’являється тільки в 13 главі, де описана його зовнішність: «С балкона осторожно заглядывал в комнату бритый, темноволосый, с острым носом, встревоженными глазами и со свешивающимся на лоб клоком волос человек лет примерно тридцати восьми». Автор не називає нам його справжнього імені, так і сам герой на прохання представитися, відповідає: «Не будем об этом». Прізвиськом Майстер іменує його кохана Маргарита, на знак визнання його літературного таланту. Образ Майстра має автобіографічні риси самого Булгакова. Йому 38 років – вік Булгакова в рік початку написання роману і знайомства з майбутньою дружиною. В клініці Стравінського Майстер розповідає Бездомному, що раніше був професійним істориком, працював у музеї, мав сім’ю (що збігається з минулим автора роману). Потім герой випадково виграє в лотерею сто тисяч рублів, залишає роботу в музеї, знімає квартирку в арбатському підвалі і починає писати роман про Понтія Пілата і Ієшуа Га-Ноцрі, по-своєму інтерпретуючи євангельські події. В цей же час він знайомиться з Маргаритою: «Любовь выскочила перед нами, как из-под земли выскакивает убийца в переулке, и поразила нас сразу обоих! Так поражает молния, так поражает финский нож!» Неможливість опублікування роману через цькування критиків приводить Майстра до нервового зриву і депресії. За помилковим доносом «друга» Алоїзія Могарича, який мріє зайняти кімнату Майстра, він потрапляє до в’язниці на кілька тижнів, виходить звідти повністю зломленим і розчавленим, сам приходить в клініку Стравінського, вважаючи себе невиліковним душевнохворим. В клініці він знайомиться з поетом Іваном Бездомним, якого згодом називає своїм «учнем» і доручає йому закінчити роман про Понтія Пілата, і якому буде з’являтися у сні в ніч весняного повного місяця. Книга Майстра дуже зацікавила Воланда. Саме він згодом допоміг Маргариті витягти коханого з клініки, повернув спалені рукописи. Однак він абсолютно пригнічений і зломлений морально: «…Я, знаете ли, не выношу шума, возни, насилий и всяких вещей в этом роде. В особенности ненавистен мне людской крик, будь то крик страдания, ярости или иной какой-нибудь крик. У меня больше нет никаких мечтаний и вдохновения тоже нет, ничто меня вокруг не интересует, кроме нее, — он … положил руку на голову Маргарите, — меня сломали, мне скучно, и я хочу в подвал.» У Москві їх тіла померли, Майстер з Маргаритою знаходять в потойбічному світі даному їм Воландом «спокій», де Майстер зможе писати гусячим пером. Воланд вирішив забрати їх з собою, так як їм не було місця серед жадібних, боягузливих і нікчемних людей. В останній появі Майстра в романі ми бачимо людину, яка обросла бородою та залякано озирається, яку за руку веде Маргарита.
Объяснение:
2. Мальчик хорошо учился и в райцентре. По всем предметам, кроме французского, у него были пятерки. С французским он не ладил из-за произношения. Мальчик легко запоминал французские слова и обороты, но произносил их «на манер деревенских скороговорок». Лидия Михайловна, учительница французского, слушая его, «бессильно морщилась и закрывала глаза»
3. Мальчик начал играть на деньги в «чику», чтобы иметь возможность каждый день покупать пол- литровую банку молока. Но мальчишки, с которыми он играл, жестоко избили его. Когда Лидия Михайловна узнала, что ее ученик играет на деньги, то не повела его к директору, а решила поговорить с ним. Выяснив, что мальчик играете «чику», чтобы купить банку молока, она захотела ему.
4. Уроки Лидии Михайловны — уроки доброты.
5. Пытаясь покормить голодного ученика, Лидия Михайловна пригласила его домой заниматься французским языком. Но эти уроки никакой пользы не приносили: забившись в угол, он не мог дождаться, когда его отпустят домой. Закончив занятия, Лидия Михайловна приглашала мальчика к столу, но тот отказывался и убегал. После нескольких попыток учительница, отчаявшись, перестала приглашать его к столу.
6. Лидия Михайловна не могла спокойно смотреть, как голодает ее ученик. Она прислала ему посылку. Но содержимое посылки — макароны и гематоген, которых в деревне днем с огнем не сыскать, выдали ее с головой. Лидия Михайловна просит своего ученика забрать посылку: «Пожалуйста, возьми. Тебе надо обязательно есть досыта, чтобы учиться». Но гордость нё позволяет мальчику принять столь щедрый подарок.
7. Игра с учительницей в «замеряшки». Желание ученику, который недоедает и мечтает о кружке молока, не покидало Лидию Михайловну ни на минуту. Она предложила ему играть в «замеряшки» на деньги. Мальчик не замечал, что учительница подыгрывает ему. Он был счастлив. Наконец-то у него появилась возможность каждый день пить молоко! Директор, узнав об этой игре, увольняет
Лидию Михайловну. В середине зимы мальчик получил посылку: в ней были макароны и три больших яблока. Посылку прислала Лидия Михайловна
8 . Уроки доброты — уроки жизни. Уроки, которые преподала своему ученику Лидия
Михайловна, — это уроки доброты, сострадания, сочувствия. Они на всю жизнь
остались в сердце мальчика. И, став писателем, он поведал о них людям.