Твір "Майстер і Маргарита" Михайло Булгаков писав більше десяти років, декілька разів змінював задум, але відомо, що в першому варіанті в центрі роману був Воланд — уособлення містичного шару твору.
Волана — повелитель тіней, злий дух, йому і його почту належить фантастичний світ, чистилище, де спокутує свій гріх Понтій Пілат.
Сучасність, у яку увірвалися Воланд і його почет, проходить важке випробування істинами. Москва — столиця держави, що проголошувала себе царством істини, але тут люди встигли натворити стільки зла, що на його тлі нечиста сила здається доброю. У романі вона справедлива, допомагає тим, хто причетний до вічності, і карає справжніх грішників, виводить їх на чисту воду.
Воланду у всіх справах допомагають його помічники: кіт Бегемот, Коров'єв, Азазелло.
Кіт Бегемот — майстер побешкетувати, розіграти якогось грішника; Коров'єв володіє усіма мовами й жаргонами; суворий Азазелло надзвичайно винахідливий, коли треба когось вигнати з квартири №50, із Москви чи перенести з цього світу в той. І то по черзі, то втрьох чи вдвох вони створюють або страшні, або комедійні ситуації, але підкоряються всі вони силі Воланда.
З приходом нечистої сили в Москві стали відбуватися дивні речі. Директора вар'єте Стьопу Лиходєсва асистенти Воланда викидають із Москви в Ялту за те, що він нічого не розуміє у дорученій справі, дарма державну машину ганяє; великому театральному начальнику Семплеярову, який страждає тими ж вадами, дістається грандіозний сімейний скандал; без важких наслідків закінчується зустріч з нечистою силою Никанора Івановича, який бере хабарі, бюрократів і ледарів.
Зате суворе покарання чекає людей без фантазії. Фіндиректору Римському Воланд і його почет організували гаку сцену жахів, що він за хвилину стає старим сивим дідом. Страшно карають вони і буфетника за його жадібність. Маючи купу грошей, він їх береже, і Воланд говорить, що такі чоловіки, які не люблять вина, жінок, розваги, або важко хворі, або таємно ненавидять усіх навкруги.
Та найбільше покарання отримав Берліоз, керівник письменницької організації. Він вільно цитує Канта і Шиллера, але при цьому залишається невиправним догматиком. Розповідь Воланда про Ієшуа Га-Ноцрі захоплює його, та все одно він наполягає на своєму: ніякого Ієшуа, ніякого Ісуса Христа не було. І ні обізнаність Воланда, ні поява із повітря незвичайної фігури не можуть примусити Берліоза відмовитися від своїх переконань. Воланд терпіти не може слів "цього не може бути". Особливо якщо ці слова говорить безнадійним догматик.
Можливо, й без участі Воланда Берліозу трамваєм відрізало голову, але перетворити похорон у фарс — це вже справа нечистої сили.
Воланд вражає своїм незвичним виглядом. "Праве око із золотою іскрою на дні, що сверлило будь-кого до дна душі, ліве — порожне та чорне... Обличчя Воланда було скривлене набік, правий кутик вуст відтягнений донизу, на високому полисілому лобі були прорізані паралельні до гострих брів зморшки. Шкіру на обличчі Воланда, здавалось, навіки спалила засмага".
Михайло Булгаков неначе грається словом, легко і невимушено придумує образи, розповідає про дії, вмотивовуючи їх незвичними поглядами нечистої сили на Добро і Зло, Бога і Диявола, Світло і Темряву. Але за фантастичним сюжетом, ховається складна філософська концепція роману.
Не тільки сучасність перевіряється вічними істинами, але й вічні істини, стикаючись із сучасністю, заставляють задуматися про складність їхнього втілення в реальному, а не в ідеальному світі. Реальність світу така, що вічні істини перевіряються не тільки Богом, а й нечистою силою.
В своем стихотворении "Вечер после дождя" Михаил Юрьевич Лермонтов воспевает дивное совершенство природы, которая окружает нас, и на которую мы не всегда обращаем внимание. Автор сравнивает цветок с прекрасной девушкой, убитой горем: Главу свою склонивши, он стоит, Как девушка в печали роковой: Душа убита, радость над душой; Хоть слезы льет из пламенных очей, Но помнит всё о красоте своей. Эта девушка словно выступает проблеском надежды, она являет собой немое продолжение, укоризненный ответ на первую строфу поэзии, полную пессимистических настроений. Она плачет, но даже в слезах ни на минуту не забывает о своей красоте. Этот одинокий, неведомый цветок как человеческий талант, который нуждается в своевременном поливе усердием и трудолюбием. После дождя он расцветает, наполняет мир новыми красками и все вокруг уже воспринимается иначе, как-то по-новому - ярче и светлее. Так же в стихотворении можно прочитать и некий достаточно смелый революционный призыв, ведь известно, что в 1828 году молодой Лермонтов поступил в Московский университетский Благородный пансион, а позже и в Московский университет на «нравственно-политическое отделение», где уже тогда значительно отличался своеволием мыслей по отношению к правящей власти. Так "прощальный луч на вышине колонн", что "Блестит, горит в обманутых очах" явно указывает на растерянность народных масс, их темноту и непросвещенность, а "мрачных туч огнистые края" нависшие змеей, дамокловым мечом над людьми - обобщенное понятие царской тирании И дальше - снова та самая девушка-надежда, которая людям побороть все горести и, не смотря ни на что, подобно цветку, пробиться сквозь тучи к свету. Невероятной плавности в данной поэзии Михаил Юрьевич достигает благодаря выразительным сравнениям: "цветок, как будто перл, покинувший восток", "И мрачных туч огнистые края рисуются на небе как змея", ярким эпитетам и метафорам. Я считаю, что мы, занятые современные люди, все равно должны находить время и ценить те красоты, которые подарила нам природа. Именно поэтому поэзию Лермонтова можно по праву считать вечной!
Я не поняла вопрос, но я знаю что: Оказывая пробуждение раннего утра, писатель привлекает в изобилии олицетворения и глагольные метафоры, куда включает также изобразительные, зрительные эпитеты. «Свежая струя пробежала по моему липу» ; «еще нигде не румянилась заря» ; «бледно- серое небо светлело, холодело, синело; звезды то мигали слабым светом, то исчезали; отсырела земля, запотели листья» ; « и жидкий, ранний ветерок уже пошел бродить и порхать над землею» ; «не успел я отойти двух верст, как уже полились кругом меня ...сперва алые, потом красные, золотые потоки молодого, горячего света.. . Все зашевелилось, проснулось, запело, зашумело, заговорило. Всюду лучистыми алмазами зарделись крупные капли росы: мне навстречу. чистые и ясные, словно тоже обмытые утренней прохладой принеслись звуки колокола...» . Основные изобразительные средства (олицетворения и метафоры) Картина пробуждения утра «Свежая струя пробежала по моему лицу» ; «еще нигде не румянилась заря» ; « и жидкий ранний ветерок уже пошел бродить и порхать над землею» ; «все зашевелилось, проснулось, запело, зашумело, заговорило» «Бледно-серое небо светлело, холодело, синело; звезды то мигали слабым светом, то исчезали, отсырела земля, запотели листья» ; « полились кругом меня ...сперва алые, потом красные, золотые потоки молодого, горячего света» ; «всюду лучистыми алмазами зарделись крупные капли росы» Выбор писателем олицетворений и метафор обусловлен целью художника показать сам процесс пробуждения и оживления ПРИРОДЫ. Иные средства для данной цели были бы менее выразительны. - А для чего в описание утра введены также эпитеты? (Они сделать картину утра более яркой, зримой) . «Был прекрасный июльский лень.. . небо ясно: утренняя заря ...разливается КРОТКИМ румянцем. Солнце - не огнистое, не раскаленное, но светлое и приветливо лучезарное - мирно всплывает ...свежо просияет... хлынули играющие лучи и весело и величаво ...поднимается могучее светило» . В обрисовке ясного летнего дня автор использовал по преимуществу эпитеты, так как преследовал цель отметить наиболее яркие признаки природы в один из летних дней, которые он наблюдал. Итак, для описания ясного летнего дня Тургенев пользуется зрительным эпитетом, потому что автор ставит себе цель показать богатство красок озаренной солнцем природы и выразить свои самые сильные впечатления от нее. При изображении наступающей ночи характер и значение изобразительных средств уже совершенно иной. Здесь автор ставит цель показать не только картины ночи, но и нарастание ночной таинственности и чувство возрастающей тревоги, которое возникло в нем в связи с наступлением темноты и потерей дороги. Поэтому отпадает надобность в ярком изобразительном эпитете. Вдумчивый художник, Тургенев пользуется в данном случае эмоциональным, выразительным эпитетом, хорошо передающим тревожные чувства рассказчика. Но и им он не ограничивается. Чувство страха, тревоги и беспокойства автору удается передать лишь сложным комплексом языковых средств: и эмоционально-выразительным эпитетом, и сравнением, и метафорой, и олицетворением. «Ночь приближалась и росла, как грозовая туча; казалось, вместе с вечерними парами отовсюду поднималась и даже с вершины лилась темнота.. . вздымался угрюмый мрак. Глухо отдавались мои шаги в застывающем воздухе.. . Я отчаянно устремился вперед.. . и очутился в неглубокой, кругом распаханной лощине. Странное чувство тотчас овладело мной. Лощина имела вид почти правильного катка с пологими боками: на дне ее торчало стоймя несколько больших белых камней, - казалось, они сползлись туда для тайного совещания, - и до того в ней было немо и глухо, так плоско, так уныло висело над нею небо, что сердце у меня сжалось. Какой-то зверек слабо и жалобно пискнул между камней» .
Волана — повелитель тіней, злий дух, йому і його почту належить фантастичний світ, чистилище, де спокутує свій гріх Понтій Пілат.
Сучасність, у яку увірвалися Воланд і його почет, проходить важке випробування істинами. Москва — столиця держави, що проголошувала себе царством істини, але тут люди встигли натворити стільки зла, що на його тлі нечиста сила здається доброю. У романі вона справедлива, допомагає тим, хто причетний до вічності, і карає справжніх грішників, виводить їх на чисту воду.
Воланду у всіх справах допомагають його помічники: кіт Бегемот, Коров'єв, Азазелло.
Кіт Бегемот — майстер побешкетувати, розіграти якогось грішника; Коров'єв володіє усіма мовами й жаргонами; суворий Азазелло надзвичайно винахідливий, коли треба когось вигнати з квартири №50, із Москви чи перенести з цього світу в той. І то по черзі, то втрьох чи вдвох вони створюють або страшні, або комедійні ситуації, але підкоряються всі вони силі Воланда.
З приходом нечистої сили в Москві стали відбуватися дивні речі. Директора вар'єте Стьопу Лиходєсва асистенти Воланда викидають із Москви в Ялту за те, що він нічого не розуміє у дорученій справі, дарма державну машину ганяє; великому театральному начальнику Семплеярову, який страждає тими ж вадами, дістається грандіозний сімейний скандал; без важких наслідків закінчується зустріч з нечистою силою Никанора Івановича, який бере хабарі, бюрократів і ледарів.
Зате суворе покарання чекає людей без фантазії. Фіндиректору Римському Воланд і його почет організували гаку сцену жахів, що він за хвилину стає старим сивим дідом. Страшно карають вони і буфетника за його жадібність. Маючи купу грошей, він їх береже, і Воланд говорить, що такі чоловіки, які не люблять вина, жінок, розваги, або важко хворі, або таємно ненавидять усіх навкруги.
Та найбільше покарання отримав Берліоз, керівник письменницької організації. Він вільно цитує Канта і Шиллера, але при цьому залишається невиправним догматиком. Розповідь Воланда про Ієшуа Га-Ноцрі захоплює його, та все одно він наполягає на своєму: ніякого Ієшуа, ніякого Ісуса Христа не було. І ні обізнаність Воланда, ні поява із повітря незвичайної фігури не можуть примусити Берліоза відмовитися від своїх переконань. Воланд терпіти не може слів "цього не може бути". Особливо якщо ці слова говорить безнадійним догматик.
Можливо, й без участі Воланда Берліозу трамваєм відрізало голову, але перетворити похорон у фарс — це вже справа нечистої сили.
Воланд вражає своїм незвичним виглядом. "Праве око із золотою іскрою на дні, що сверлило будь-кого до дна душі, ліве — порожне та чорне... Обличчя Воланда було скривлене набік, правий кутик вуст відтягнений донизу, на високому полисілому лобі були прорізані паралельні до гострих брів зморшки. Шкіру на обличчі Воланда, здавалось, навіки спалила засмага".
Михайло Булгаков неначе грається словом, легко і невимушено придумує образи, розповідає про дії, вмотивовуючи їх незвичними поглядами нечистої сили на Добро і Зло, Бога і Диявола, Світло і Темряву. Але за фантастичним сюжетом, ховається складна філософська концепція роману.
Не тільки сучасність перевіряється вічними істинами, але й вічні істини, стикаючись із сучасністю, заставляють задуматися про складність їхнього втілення в реальному, а не в ідеальному світі. Реальність світу така, що вічні істини перевіряються не тільки Богом, а й нечистою силою.