Овідій — давньоримський поет.Овідій народився у невеликому містечку Сульмоні, що за 150 км від Рима, у сім'ї, що належала до вельможного роду вершників. Він здобув найкращу на той час освіту. Батьки мріяли про кар'єру політичного чи судового оратора для Овідія, позаяк у нього доволі рано проявилося неабияке чуття слова. Поет, котрий детально повідомляє нам автобіографію у своїх віршах ("Скорботні елегії"; IV, 10), зізнається, що опирався бажанню родини, оскільки його більше вабила мрія про служіння музам, складання віршів ("Тільки-но слово скажу — віршем виходить воно").
Його твори:
-Ліки від кохання
-Любовні елегії. Мистецтво кохання
-Метаморфози
-Римська елегія
В центрі розповіді – звичайний рядовий боєць Іван Терешка. Він родом з Білорусії, це фізично міцний 25-річний хлопець; знайома з дитинства селянська праця загартувала його, зробила сильним і витривалим. В полку він нічим не виділявся серед інших піхотинців, за колишні бої отримав три подяки від командування та дві медалі «За відвагу» і думав, що на більше не здатний. Волею випадку Іван опинився в полоні у німців. Епізод полонення постійно переслідує його в нічних кошмарах (адже тоді, за законом військового часу, здатися в полон автоматично означало стати на бік ворога, тобто зрадити Батьківщині. Не можна допустити, щоб тебе взяли живим в полон. Недарма письменник загострює увагу на цій проблемі. “Нельзя срывать злость на пленных, — з гіркотою думає Іван, — плен – не проступок их, а несчастье, они не сдались в плен – их взяли, а некоторых даже сдали, предали – было и такое”. Івана Терешко, який і в таборі не дозволив себе затоптати, роздавити в нім людину, а після того, як ковтнув повітря свободи і любові, що став ще сильніше, твердіше духом, — він готовий до смертельної сутички з фашистами.
Нам хотят сказать что доброта заключается в доброжелательном отношении друг к другу.