Жестокие времена опричнины известны нам из истории. В художественной литературе мы их также встречаем, например в "Песне про царя Ивана Васильевича, молодого опричника и удалого купца Калашникова" М. Ю. Лермонтова. Произвол и беззаконие были "визитной карточкой" опричников. Простой народ боялся их, знатные люди избегали с ними встреч. Лермонтову очень точно удалось описать атмосферу царствования Ивана Грозного: Не сияет на небе солнце красное, Не любуются им тучки синие: То за трапезой сидит во златом венце, Сидит грозный царь Иван Васильевич. Заметил царь, что пригорюнился его верный слуга Кирибе-евич: не ест, не пьет. Разгневался царь, "...стукнул палкою, /И дубовый пол на полчетверти/ Он железным пробил око-нечником...". Узнал царь, что верный опричник влюблен в красавицу Алену Дмитриевну, но не сказал Кирибеевич, что она — жена купца Калашникова. Царь Иван Васильевич посоветовал: "...Вот возьми перстенек ты мой яхонтовый Да возьми ожерелье жемчужное... ...И пошли дары драгоценные Ты своей Алене Дмитриевне: Как полюбишься — празднуй свадебку, Не полюбишься — не прогневайся". Опозорил опричник Кирибеевич Алену Дмитриевну перед соседями. Признался в любви, ласкал, целовал, фату бухар- скую, подаренную мужем, сорвал. Возмутился купец Калашников и решил в кулачном бою на Москве-реке в присутствии царя наказать опричника. Призвал купец и братьев своих в случае его смерти отстоять честь семьи. Наследующий день зазывалы бросили клич: "Ой, уж где вы, добрые молодцы?.. ..JCmo побьет кого, того царь наградит, А кто будет побит, тому бог простит!" Растеклась толпа в обе стороны — вышел готовый к бою не на жизнь, а на смерть купец Калашников. Побледнел Кирибеевич, услыхав имя соперника. Начался "богатырский бой", и победил в нем Калашников. Честь жены он отстоял, за что и поплатился собственной головой, по приказу царя пошел на плаху за сознательное убийство "верного слуги". С царской точки зрения Иван Васильевич восстановил справедливость после смерти Кирибеевича и казни Калашникова. "Песня про удалого купца Калашникова" написана Лермонтовым в стиле песни-повествования певцов-гусляров, которые поют славу казненному Калашникову и осуждают царское решение, разошедшееся с мнением народа.
Боротися, шукати,
знайти і не здаватися.
А. Теннісон
Невеликий за обсягом вірш Р. Кіплінга "Якщо" увібрав у себе одну з головних ідей його творчості — формування ідеології особистості, панування ідеї вищого морального ґатунку. Такий світогляд, який показує автор у своєму вірші методом анафори, почав формуватися в нього з дитинства. Так, навчаючись у пансіоні, ще хлопчиком він зазнав знущань та принижень з боку вихователів. Таке життя на підсвідомому рівні сформувало його прагнення до справедливості та збереження гідності, спонукало до боротьби за власну свободу та незалежність від життєвих обставин. Ще підлітком під час навчання в чоловічій школі, він навчився протиставляти особистість насильству як організованій системі в певній спільноті.
Працюючи репортером, висвітлюючи вчинки людей в різноманітних екстремальних ситуаціях: війни, епідемії, катастрофи, тяжкі умови праці, Р. Кіплінг викарбував модель поведінки людини. Р. Кіплінг бере за взірець поведінку та вчинки "білих людей", які несуть, на його погляд, просвітницьку й позитивну місію в суспільстві. Ці люди — романтики, віддані неписаному "кодексу честі". Насамперед — це люди дії, які на краю світу в складних умовах будують дороги, мости, лікують, керують, захищають. Взагалі — розбудовують цивілізацію "білих". (За таку позицію йому часто дорікали расизмом.)
У вірші "Якщо" Р. Кіплінг ніби підсумовує свій життєвий досвід, концентрує його у фрази, що як постріл вражають свідомість людини, змушують її приміряти риси ідейної моралі та вчинків на себе, ніби запитуючи: "А чи зміг би я так діяти, як пише Р. Кіплінг у своєму вірші?" На перший погляд, модель, запропонована Р. Кіплінгом, дуже проста і направляє людину до вчинків простих категорій: "добро-зло", "життя — смерть", "дія — пасивність". Проте вражає сила глибокого проникнення у свідомість ідей письменника про місце справжньої людини в суспільстві. Спокійна рішучість у будь-якій ситуації, віра в самого себе, зневага думки натовпу, пронизує читача, немов удар струму. У своїй творчості, як правило, письменник будує моральні принципи поведінки людей, не розділяючи в абсолюті добропорядні вчинки від гріховних або неблагополучних, не розмежовуючи їх різко. Але у вірші "Якщо" він підносить до абсолюту етичну цінність таких рис людей, як мужність, енергійність, стійкість. Р. Кіплінг оспівує у вірші філософію, направлену на дію розбудови. Тільки своїми діями людина стверджує цивілізаційний шлях. Так, втративши всі сили під час досягнення мети, після поразок та невдач, людина знов і знов відновлює свої цілеспрямовані дії у вибраному напрямку. Автор показує, що взірець "справжньої" людини — це концентрація сили духу на грані неможливого. Коли всі сили вичерпані, усе втрачено, за певних умов людина спроможна, "зціпивши зуби", триматися в руслі особистих ідеалів.
Объяснение:
