Тарас Григорович Шевченко – найвидатніший поет усіх часів, справжній геній українського народу. Він зробив безцінний вклад у духовну скарбницю наших співвітчизників і усього людства, а своєю творчістю він досягнув світового рівня. Довершені твори великого Кобзаря й донині сіють зерна добра і світла, сяють незгасимим полум’ям проникливої мудрості, безкомпромісності і справедливості.
Тарас Григорович Шевченко народився у кріпацтві, тому йому, як ніякому іншому митцю, були зрозумілі і близькі страждання української бідноти. Саме тому він присвятив усе своє життя служінню ідеї соціального та національного визволення трудящого класу. Не існувало такої сторінки життя, якої б не торкнулися поезії митця. У більшості своїх творів Т. Шевченко закликав до об’єднання усіх народів і спільної боротьби проти царизму. Він щиро вірив, що на звільнену від експлуататорів землю прийде насправді щасливе і прекрасне життя:
«І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.
«І Архімед, і Галілей…»
Без імені Тараса Григоровича Шевченко неможливо уявити української літератури, української культури, не можливо уявити нашого народу і нашої країни. Його творча спадщина невмируща, а життя великого Кобзаря можна вважати справжнім мистецьким подвигом. Т. Шевченко віддав усі свої сили заради порятунку українського народу, заради української культури та пошуку шляхів у краще майбутнє.
З плином часу ми все більше переконуємося, що поезії Т. Шевченка – то щирі одкровенні визнання, які він висловив не тільки в адресу минулих та сучасних поколінь, а й в адресу своїх нащадків. Я впевнений, що ще не одне покоління українців буде звіряти своє життя з іменем і творчістю великого Кобзаря українського народу. Я добре розумію слова, з якими до генія українського поетичного слова звернулася поетеса Ліна Костенко:
«Кобзарю! Знов до тебе я приходжу,
бо ти для мне – совість і закон…
Кобзарю, знаєш, нелегка епоха,
оцей двадцятий невгамовний вік.
Завихрень – безліч. Тиші - анітрохи…
Прости, що я дрібницями тривожу
твій вічний, твій глибокий сон…».
Тарас Григорович Шевченко – це вічний вогонь, який ніколи не згасне в серцях українців, а творчість великого Кобзаря – це велика святиня, якою пишається і дорожить український народ. І ми, і наші нащадки повинні завжди берегти у своїх серцях вогник любові до своєї Вітчизни, який запалив своїми творами великий поет Тарас Григорович Шевченко.
В лицейский период Пушкиным было создано много стихотворных произведений. Его вдохновляли французские поэты XVII—XVIII веков, с творчеством которых он познакомился в детстве, читая книги из библиотеки отца. Любимыми авторами молодого Пушкина были Вольтер и Парни. В его ранней лирике соединились традиции французского и русского классицизма. Учителями Пушкина-поэта стали Батюшков, признанный мастер «лёгкой поэзии» , и Жуковский, глава отечественного романтизма. Пушкинская лирика периода 1813—1815 годов пронизана мотивами быстротечности жизни, которая диктовала жажду наслаждения радостями бытия. С 1816 года, вслед за Жуковским, он обращается к элегиям, где развивает характерные для этого жанра мотивы: неразделённой любви, ухода молодости, угасания души. Лирика Пушкина ещё подражательна, полна литературных условностей и штампов, тем не менее уже тогда начинающий поэт выбирает свой, особый путь [12]. Не замыкаясь на поэзии камерной, Пушкин обращался к темам более сложным, общественно-значимым. «Воспоминания в Царском Селе» (1814), заслужившие одобрение Державина, — в начале 1815 года Пушкин читал стихотворение в его присутствии, посвящено событиям Отечественной войны 1812 года [13]. Стихотворение было опубликовано в 1815 году в журнале «Российский музеум» за полной подписью автора. А в пушкинском послании «Лицинию» критически изображена современная жизнь России, где в образе «любимца деспота» выведен Аракчеев. Уже в начале своего творческого пути он проявлял интерес к русским писателям-сатирикам века. Влияние Фонвизина чувствуется в сатирической поэме Пушкина «Тень Фонвизина» (1815); с творчеством Радищева связаны «Бова» (1814) и «Безверие» [14].
Троекуров богатый помещик. Дубровский и Троекуров были друзьями. Троекуров был жестоким. Дубровский был больным, и он умер на руках своего сына Владимира Дубровского. Потом он узнал, что к дочери Троекурова едет Дефорж. Он учитель французского языка. Троекуров не знал даже французского языка. Владимир сказал Дефоржу, что он каждый месяц будет ему платить. Потом он оказался в доме своего врага. Он увидел Машу и влюбился. Маша-эта дочь Троекурова. Маша знала, что он Дубровский. Потом Троекуров выдал свою дочь замуж за князя Верейского. Маша плакала. Узнав это, Владимир ушел заграницу.
Тарас Григорович Шевченко – найвидатніший поет усіх часів, справжній геній українського народу. Він зробив безцінний вклад у духовну скарбницю наших співвітчизників і усього людства, а своєю творчістю він досягнув світового рівня. Довершені твори великого Кобзаря й донині сіють зерна добра і світла, сяють незгасимим полум’ям проникливої мудрості, безкомпромісності і справедливості.
Тарас Григорович Шевченко народився у кріпацтві, тому йому, як ніякому іншому митцю, були зрозумілі і близькі страждання української бідноти. Саме тому він присвятив усе своє життя служінню ідеї соціального та національного визволення трудящого класу. Не існувало такої сторінки життя, якої б не торкнулися поезії митця. У більшості своїх творів Т. Шевченко закликав до об’єднання усіх народів і спільної боротьби проти царизму. Він щиро вірив, що на звільнену від експлуататорів землю прийде насправді щасливе і прекрасне життя:
«І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.
«І Архімед, і Галілей…»
Без імені Тараса Григоровича Шевченко неможливо уявити української літератури, української культури, не можливо уявити нашого народу і нашої країни. Його творча спадщина невмируща, а життя великого Кобзаря можна вважати справжнім мистецьким подвигом. Т. Шевченко віддав усі свої сили заради порятунку українського народу, заради української культури та пошуку шляхів у краще майбутнє.
З плином часу ми все більше переконуємося, що поезії Т. Шевченка – то щирі одкровенні визнання, які він висловив не тільки в адресу минулих та сучасних поколінь, а й в адресу своїх нащадків. Я впевнений, що ще не одне покоління українців буде звіряти своє життя з іменем і творчістю великого Кобзаря українського народу. Я добре розумію слова, з якими до генія українського поетичного слова звернулася поетеса Ліна Костенко:
«Кобзарю! Знов до тебе я приходжу,
бо ти для мне – совість і закон…
Кобзарю, знаєш, нелегка епоха,
оцей двадцятий невгамовний вік.
Завихрень – безліч. Тиші - анітрохи…
Прости, що я дрібницями тривожу
твій вічний, твій глибокий сон…».
Тарас Григорович Шевченко – це вічний вогонь, який ніколи не згасне в серцях українців, а творчість великого Кобзаря – це велика святиня, якою пишається і дорожить український народ. І ми, і наші нащадки повинні завжди берегти у своїх серцях вогник любові до своєї Вітчизни, який запалив своїми творами великий поет Тарас Григорович Шевченко.