Напишіть твір роздум з цитатами на тему 1."образ україни у творчості т.шевченка" 2.життя т.шевченка подвиг який вартий на велику пошану і овічну пам'ять
Тарас Шевченко — вірний син України. Він любив свою Батьківщину, мріяв про її свободу й незалежність. Де б він не був, куди б не закидала його доля, Шевченко завжди згадував рідні місця, прагнув швидше полинути в Україну, зустрітися з однодумцями. Його роздуми над долею народу, любов до Вітчизни, туга й печаль за нею на чужині висловлені в багатьох творах.
У далекому від України Петербурзі, в казематі в уяві Шевченка виникали картини рідного краю, він згадував вишневі садки, облиті білим цвітом, наповнені піснями дівчат. І все це відтворив у невеличкому вірші «Садок вишневий коло хати». Я вражена глибиною любові автора до народу, до природи свого краю. Не сподіваючись більше побачити Україну, він намалював чудову картину:
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть.
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
На засланні всі помисли поета були звернені до поневоленого народу України. Поезія Шевченка сповнена роздумами про те, як його твори допомагають рідному краєві, як їх сприймають українці. У поезії «Хіба самому написать...» він ставить такі проблеми:
Для кого я пишу? для чого?
За що я Вкраїну люблю?
Чи варт вона огня святого?
Поет постійно відчуває зв'язок із рідним краєм, виявляє до України синівську любов. Перебуваючи в далеких степах, він прагнув, щоб вітер приніс хоч «крихітку землі із-за Дніпра». Шевченко мріє ще повернутися в Україну, подивитися на її чарівну природу:
Може, ще я подивлюся
На мою Україну... —
писав Т. Шевченко в поезії «Лічу в неволі дні і ночі...»
Кожним рядочком своїх творів великий Кобзар засвідчував любов до України, непереможне бажання бачити її вільною й незалежною. З якою силою і впевненістю було сказано:
Я так люблю
мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю.
Поет був упевнений, що поневолені люди скоро звільняться, настане страшний суд над панами, і на оновленій землі щасливо житимуть українці. Шевченко висловлював бажання бути похованим на могилі серед степу рідної України. У поезії «Заповіт» автор, ніби забувши про особистий мотив, яким розпочав вірш, мріє про те, щоб Дніпро поніс ворожу кров у синє море. Про свою смерть говорить тільки одним словом: поховайте, після чого йде заклик до повстання. У поезії «Тим неситим очам» Шевченко проголошує гімн вільній і щасливій людині.
Любов і віра у світле майбуття українського народу допомагали Шевченкові вистояти, перенести злигодні й поневіряння. Минуло багато часу, але поезії великого Кобзаря й зараз дивують, зачаровують сучасників, вчать відданості країні й безмірної синівської любові до матері-України.
В данной ситуации высокопоставленное лицо явно нарушает несколько правил этикета. Давайте разберем их по очереди.
1. Отношение к гостю: Высокопоставленное лицо, увидев входящего Пушкина, не смогло изменить свою позу, а продолжило валяться на диване и зевать от скуки. Это неуважительное отношение к гостю и нарушение правила вежливости. Любое высокопоставленное лицо должно проявлять вежливость и уважение к каждому гостю, вне зависимости от их статуса или профессии.
2. Учтивость и этикет при обращении: Когда Пушкин передал то, что было нужно, высокопоставленное лицо приказало ему произнести экспромт. Этот приказ и способ его формулировки являются не только резкими и грубыми, но также неуважительными. Высокопоставленное лицо должно проявлять учтивость и вежливость даже при данном приказе, используя более корректную и тонкую формулировку.
3. Уважение к другим: После того, как высокопоставленное лицо повторяло искаженную фразу несколько раз, оно дошло до такого результата: "детина по-лоумный на диване". Это является насмешкой и оскорблением Пушкина. Высокопоставленное лицо должно проявлять уважение и быть вежливым в своих высказываниях, особенно в отношении гостей и коллег.
Итак, в данной ситуации высокопоставленное лицо нарушило три основных правила этикета: отношение к гостю, учтивость и этикет при обращении, а также уважение к другим. Взаимодействие между людьми требует соблюдения этикета, чтобы общение было вежливым и уважительным.
Привет! Конечно, я могу помочь тебе с этим заданием.
1) Первая мысль, высказанная Толстым, гласит: "Люди могли бы жить в дружбе, но им мешает война". Мне кажется, что Толстой говорит о том, что война становится поводом для разделения и отчуждения людей. Когда есть конфликт и силы, стремящиеся разделить людей, то дружба и мир становятся сложными, если не невозможными.
2) Вторая мысль Толстого звучит так: "Деньги не дают людям смотреть друг на друга по-человечески". Мне кажется, Толстой говорит о том, что любовь к деньгам и жажда наживы могут сделать людей эгоистичными и неспособными смотреть на других как на равных. Когда деньги становятся самой важной целью, мы забываем о значимости человеческих отношений и становимся сосредоточенными лишь на собственных интересах.
3) Третья мысль, высказанная Толстым, звучит так: "Труд роднит всех людей преодолеть национальную разобщённость". Я согласен с этой мыслью, потому что когда люди работают вместе для достижения общей цели, они начинают понимать, что несмотря на свою разницу в национальности, они имеют одинаковые человеческие потребности и желания. Труд объединяет нас и помогает преодолеть различия, которые иногда могут разделять нас.
4) Когда я слышу эти мысли Толстого, я понимаю, что он говорит о том, что чтобы достичь дружбы и справедливости в мире, мы должны преодолеть границы и разделения, которые мы сами создаем. Мы должны ценить и уважать друг друга, а не поощрять войны и жадность. В то же время, я понимаю, что эти идеалы могут быть трудно достичь, потому что люди имеют свои собственные интересы и разные мнения. Однако, если мы начнем сами меняться и строить дружбу и справедливость в нашей жизни, мы можем внести свой вклад в создание лучшего мира.
Вот мои мысли по поводу высказываний Толстого. Надеюсь, это поможет тебе написать свое отношение к каждой из них! Если у тебя есть еще вопросы или нужна дополнительная помощь, не стесняйся обращаться.
У далекому від України Петербурзі, в казематі в уяві Шевченка виникали картини рідного краю, він згадував вишневі садки, облиті білим цвітом, наповнені піснями дівчат. І все це відтворив у невеличкому вірші «Садок вишневий коло хати». Я вражена глибиною любові автора до народу, до природи свого краю. Не сподіваючись більше побачити Україну, він намалював чудову картину:
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть.
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
На засланні всі помисли поета були звернені до поневоленого народу України. Поезія Шевченка сповнена роздумами про те, як його твори допомагають рідному краєві, як їх сприймають українці. У поезії «Хіба самому написать...» він ставить такі проблеми:
Для кого я пишу? для чого?
За що я Вкраїну люблю?
Чи варт вона огня святого?
Поет постійно відчуває зв'язок із рідним краєм, виявляє до України синівську любов. Перебуваючи в далеких степах, він прагнув, щоб вітер приніс хоч «крихітку землі із-за Дніпра». Шевченко мріє ще повернутися в Україну, подивитися на її чарівну природу:
Може, ще я подивлюся
На мою Україну... —
писав Т. Шевченко в поезії «Лічу в неволі дні і ночі...»
Кожним рядочком своїх творів великий Кобзар засвідчував любов до України, непереможне бажання бачити її вільною й незалежною. З якою силою і впевненістю було сказано:
Я так люблю
мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю.
Поет був упевнений, що поневолені люди скоро звільняться, настане страшний суд над панами, і на оновленій землі щасливо житимуть українці. Шевченко висловлював бажання бути похованим на могилі серед степу рідної України. У поезії «Заповіт» автор, ніби забувши про особистий мотив, яким розпочав вірш, мріє про те, щоб Дніпро поніс ворожу кров у синє море. Про свою смерть говорить тільки одним словом: поховайте, після чого йде заклик до повстання. У поезії «Тим неситим очам» Шевченко проголошує гімн вільній і щасливій людині.
Любов і віра у світле майбуття українського народу допомагали Шевченкові вистояти, перенести злигодні й поневіряння. Минуло багато часу, але поезії великого Кобзаря й зараз дивують, зачаровують сучасників, вчать відданості країні й безмірної синівської любові до матері-України.