Объяснение:
«Родина» — это миниатюрная зарисовка зимнего вечера. В стихотворении из восьми строк, написанных ямбом, всего два глагола. Угрюмо и долго меркнет зимний день. Пейзаж нерадостен. Небо — мертвенно-свинцовое. Куда ни глянь — вокруг неоглядные сосновые леса, до деревень — далеко. Вторая часть зримо дополняет первую. Создается впечатление, что пейзаж написан на холсте. Он настолько выразителен, насколько спокойна и пустынна природа. Сумрачную снежную даль и заснеженную пустыню закрывает и печально смягчает даже не белый, а молочно-синий туман. И. Бунин чрезвычайно точен в определениях, а потому и вырисовывается картина необъятной страны (сосновым лесам не видно конца, деревни — неизвестно где). Зимним вечером пейзаж наполнен неясными полутонами. Родина предстает перед читателем во всей ее печальной и кроткой красе. Мы привыкли к ней такой, часто неяркой и неброской, но берущей душу за живое, иногда сказочно-красивой во всех ее проявлениях, даже в таких грустно-безнадежных и печальных. Поэт показал свою любимую деревенскую Родину, хмурую, сумеречную, тусклую, обрамленную сосновыми лесами, конца и края которой не видно.
Детям этой родины она требуется в блеске и величии, в затрапезном виде — не нужна. Мы продолжаем анализ стиха «Родине». Бунин, пользуясь олицетворением, показывая простую русскую женщину в образе Родины, пытается открыть ее недосягаемое духовное превосходство над разбогатевшими и рвущимся к еще большим деньгам детьми. Кто эти дети? Бывшие крестьяне, превратившиеся в мелких и жадных лавочников, у которых ничего святого нет. Стихотворение написано классическим ямбом. Деревенскую и провинциальную глушь с городом здесь сталкивает Бунин («Родине»). Анализ стихотворения говорит только о полной безнадежности и безвыходности ситуации. О тупике.
Объяснение:
Сью – подруга Джонсі, разом вони знімають кватриру. Сью також художниця, разом з подругою вона ділить свої незгоди та радощі. Їх дружба більша, ніж просте товаришування, бо кожна здатна на самопожертву заради іншої. Життя не занадто добре до дівчат, вони змушені брати замовлення на малюнки заради грошей, які потрібно сплачувати за помешкання, їжу та інші людські потреби. Проте їх мізерних заробітків ледве вистачає на те, щоб сплачувати рахунки. Тому тяжка хвороба Джонсі є для дівчат нелегким випробуванням, адже грошей на ліки немає, і немає можливості їх заробити. Джонсі вимушена залишитися без медичної до , віч-на-віч із хворобою, користуючись лише дружньою підтримкою своєї подруги Сью та старого художника Бермана.
Дівчина підтримує подругу і коли та нарешті починає одужувати, розповідає правду про листок за вікном
маруся чурай — напівлегендарна народна поетеса-піснярка. за переказами, народилася близько 1625 р. в полтаві в родині козака гордія чурая. через вільнолюбну, горду натуру батько мусив тікати на січ, брав участь у багатьох протипольських повстаннях. якось у бою потрапив у полон і був страчений. вважається народним героєм, оспіваний у думі.
маруся виростала з матір’ю, їх обох шанували в полтаві — через славного батька, а також завдяки марусиному дару складати й співати чудові пісні.
вважають, їй належать такі відомі пісні, як «засвіт встали козаченьки», «летить галка через », «віють вітри, віють буйні», «ой не ходи, грицю», «ой боже ж мій, боже, милий покидає», «на городі верба рясна», «в кінці греблі шумлять верби» та ін.
вона була вродливою дівчиною — стрункою, чорнявою, кароокою, з косою до колін. до неї залицялося багато парубків, особливо упадав за нею іван іскра (за деякими даними, син відомого гетьмана якова іскри-остряниці). але чураївна любила іншого — григорія бобренка… а втім, усі колізії долі дівчини, які доносять м.дерегус. до нас народні перекази, докладно змальовано в романі маруся чурай л. костенко.
таємнича постать «дівчини з легенди», трагічна історія її кохання приваблювали багатьох митців: л. боровиковського («чарівниця»), с. руданського («розмай»), в. самійленка («чураївна»), м. старицького («ой не ходи, грицю, та й на вечорниці»), о. кобилянську («у неділю рано зілля копала»). і все ж най-панорамніше, найбільш історично й психологічно вмотивовано долю марусі вдалося змалювати саме л. костенко.
поштовхом до написання роману стала одна з пісень марусі чурай — «ой не ходи, грицю, та й на вечорниці», за основу якої взято традиційну фольклорно-романтичну колізію: любов — зрада — помста.