Объяснение:
"Станционный смотритель "- это произведение,где впервые в истории Пушкин поднимает проблему "маленького человека".Главная мысль-это тяжёлое положение простых людей в обществе ,безразличие ,с которым все вышестоящие относятся к таким людям ,порой не считая их за людей.Пушкин заостряет внимание на проблеме социального неравенства ,угнетённого положения одних и полного равнодушия к их страданиям, других.Проблеме любящего отца,которого оставила дочь,убежав на поиски лучшей доли.
Так кто виноват в трагической судьбе Самсона Вырина?Прежде всего, равнодушие его дочери.Дуня спешила устроить своё счастье и совсем не думала о судьбе отца,забытого всеми и убитого горем.Смотрителя убило и равнодушие людей,всех кто его окружал или пересекался с ним,всем было безразлично горе отца,его переживания или радости.Судьба миллионов "маленьких людей",брошенных и никому ненужных-это судьба Самсона Вырина.Сочувствие "маленьким людям",разбросанным по всем уголкам России,которые днём и ночью, в дождь и снег несут нелёгкую службу,подвергаясь унижениям,оскорблениям и которые бес , бесправны перед начальством,чиновниками и любыми людьми,приезжающими на станции,а самое страшное , они бес и одиноки даже перед собственным горем,не находя сочувствия и понимания у окружающих-поэтому они "маленькие люди".Пушкин сочувствует Варину,поднимет вопрос "маленького человека ",бес и униженного ,а такие люди заслуживают уважения ,по мнению автора,для маленьких людей,честь -превыше всего,а вместо понимания, они получают "душевную глухоту" людей.Пушкин очень тепло,с состраданием и любовью ,немного с жалостью относится к своему 'маленькому герою',переживает за его горькую судьбу,которую он смиренно принимает.
А что Дуня,счастлива ли она?Каждый человек стремиться к счастью,но нельзя предавать близких,ради своего благополучия.У всех есть выбор и Дуня сделала неправильный выбор,обрекла отца на страдания и гибель.Безнравственные поступки не смогут принести счастья."На чужом несчастье,счастья не построить".
1744 рік. Двоє подорожніх пробираються крізь хащі північно-американського лісу. Один – високий красень, силач, жвавий, веселий і говіркий чоловік, інший на перший погляд програє своєму приятелеві. Але, уважніше придивившись до нього, можна зробити безліч відкриттів. М’язи на його стрункому молодому тілі свідчать не про природну силу, а про ту, що є результатом виснажливої праці над собою. Його гнучке тіло спритне і слухняне. А його обличчя має ту неканонічну красу, якій не страшні хвороби, негаразди, час. Воно виражає чарівність, простосердечнысть, безумовну правдивість, але разом з тим твердість характеру, сміливість і мужність.
ОСЬ
Доброта. Ця риса людського характеру цінувалася в усі віки й у всіх народів. Адже добра людина ніколи не чинить зла, вона не здатна на підлість, навпаки, завжди налаштована на життя та відродження, а не на нищення.
Таким ми бачимо персонажа повісті М. Вінграновського «Сіроманець» Сашка. Хлопець виступає проти переслідування й жорстокого знищення Сіроманця, старого вовка, що живе в їхньому лісі. Він подружився з цим хижаком, який насправді виявився здатним відповідати на добре ставлення до себе також добротою.
Сашко — сильна особистість, яка вміє активно відстоювати свої життєві принципи. Хлопчик рішуче й наполегливо шукає шляхів визволити свого друга Сіроманця з кузні, куди того, зв’язаного, кинули, щоб наступного дня відвезти до зоопарку, в неволю. І йому, малому, вдалося це зробити.