ответ:У кожної людини є найпам'ятніші, найдорожчі місця в житті. Для мене — це моя рідна домівка, мій дім, моя вулиця. Коли я була зовсім маленькою, мої батьки одержали квартиру в новому районі на вулиці Дружби Народів. Я вважаю, що ця назва символічна, адже саме дружба між людьми є запорукою найкращих почуттів: дружба перетікає в любов, без дружби немає вірності, з дружби починається людяність.
Дванадцять років тому на місці кукурудзяного поля і колгоспних ферм «виріс» молодий житловий масив. Білі багатоповерхівки височіли над землею, ніби торкаючись хмар рогачами телеантен, і самі нагадували хмари. Я і мої ровесники зростали разом із цим районом, тут нам усе близьке і знайоме.
Наша вулиця пряма і широка. Улітку тут багато зелені, адже на один бік припала лісосмуга, перетворена на затишну алею. З іншого, сонячного боку,— завжди багато квітів, проте і дерева за дванадцять років вже встигли підрости. Край вулиці виходить у поле. Із вікон верхніх поверхів відкривається чудовий краєвид — неосяжні зелені поля, які на початку літа золотяться соняшниковим сяйвом. Інший край вулиці впирається у широку автомобільну магістраль, за якою починаються приватні забудови. Хоча одноповерхові будиночки і претендують на оригінальність архітектури, я люблю багатоповерхівки. Особливо приємно дивитися на дев'ятиповєрхівки з візерунками біля дахів — це будинки поліпшеного планування. Вони виділяються своєю оригінальністю. Вулиця дуже донга, а з обох її країв розташувалися «Універсами». їх спроектовано майже однаково, тому вулиця набуває своєрідного обрамлення.
Для обслуговування жителів на території нашого мікрорайону заплановано необхідні громадські та державні заклади. Більшою мірою вони розташовуються на перших поверхах багатоповерхових будинків, за винятком хіба що магазинів і кафе. Кафе «Лотта» стало улюбленим місцем відпочинку молоді. А між будинками у затишних дворах розташувалися дитячі садочки та школи. В оточенні житлових будинків — моя школа.
Ця триповерхова споруда побудована так, що багато її вікон виходять у внутрішній дворик із клумбою посередині, на якій росте велика ялина. Перед центральним входом полум'яніють на клумбах квіти, а березова алея, яка веде до школи, створює затишок, підносить настрій.
Я люблю свою вулицю будь-якої пори, але особливо восени. Це час, коли все залите золотом, яке перемежовується з багрянцем.
Із вікна мого будинку добре простежується увесь мікрорайон, а легкий вітерець ранньої осені сповнює кімнату пахощами зів'ялого листя.
Объяснение:якщо потрібно можеш дещо змінити в цьому творі на своє
План:
1 Наша жизнь – череда событий
2 Мои соседи
3 Мусор возвращается к хозяину
4 И смех, и грех
Жизнь преподносит нам разные сюрпризы и казусы. Без них было бы неинтересно существовать. И каждый случай в нашей жизни позволяет нам испытать гамму чувств: радость, тревогу, грусть, стыд, страх, счастье. И одно и то же событие кого-то рассмешит, кого-то заставит заплакать, кто-то улыбнется, а кто-то почувствует стыд. Вот и я хочу рассказать свою самую смешную историю из своей жизни.
Мне было тогда 12 лет. Мы жили на восьмом этаже девятиэтажного дома. Наш балкон тогда не был застеклен. Над нами жила семья с дочкой 8-9 лет. Девочка любила выбрасывать мусор на улицу через балкон или окно.
Однажды я обнаружила на своем балконе этикетку от торта и поняла, что это выбросили наши соседи сверху (кроме них выше нас никто не жил). Я решила покончить с мусором на своей территории и пошла к соседям жаловаться, захватив реквизит. К их счастью, никого не оказалось дома. Тогда я прикрепила этикетку к их двери и ушла. Через несколько дней я услышала грубый окрик соседки дочке: «Не бросай мусор через окно!» Мне стало смешно это услышать, в то же время радостно, что соседи поняли мой намек. А ведь им-то было стыдно!
Вот так один и тот же забавный случай кого-то рассмешил, а кого-то заставил покраснеть от стыда.
