Талановитий художник Віктор Васнецов намалював багато картин. Особливо відома «Богатирі».
На картині зображені три мужні силачі – захисники Київської Русі. Богатирі на конях – своїх вірних друзях. Вони вийшли у дозор на кордон держави. А навколо розкинулась безкрайня земля русичів.
У центрі зображений Ілля Муромець, виходець зі славного міста Муромля. Він вдивляється у далечінь. Жоден ворог на прийде на землю богатирів непомітним. Хоч насуваються хмари та небезпека, захисників ніщо не може злякати. Ілля великий, мужній та сильний, впевнений у собі. Для нього важка булава, немов пір'їна. На рахунку бувалого воїна багато перемог. Не одного ворога поклала його блискуча булава та довгий спис. По праву руку інший захисник Добриня Микитич. Він молодший, але також досвідчений вояка. Його рука тримає грізний меч. Він завжди готовий боронити рідну землю. По ліву руку від Муромця - молодий Попович. Хоч і літ йому не багато, але помітна його спритність та відвага. На обличчі не видно ні краплі переляку. Далеко летять його стріли та влучають у ціль.
На головах раті князя блискучі шоломи. Надійні своєю міцністю обладунки захищають їх від ворожих стріл. Вороний, білий та рудий коні, мов три брати, вірно служать воїнам. Вони сильні, ситі та у гарній кольоровій збруї. Видно, що богатирі піклуються про них.
Далекий горизонт позаду воїнів підкреслює величавість та значущість захисників. Пастельна палітра робить героїв картини живішими, глядач забуває, що перед ним міфічні персонажі билин.
Русичі можуть спати спокійно, коли у дозорі стоять відважні захисники: Ілля Муромець, Добриня Микитич та Олексій Попович. Можна порадити усім подивитися на картину, щоб оцінити високу майстерність художника.
Рассказ об эпизоде между двумя 1-классниками: рассказчиком и Витькой Агафоновым.
Когда вместо уроков школьники копали картошку, Витька, насадив картофелину на прутик, ударил ею по спине друга, и тот долгое время вынашивал план мести. И вот по приглашению рассказчика (в тексте нет его имени) мальчики пошли в лес, хотя Витька согласился не сразу, так как понял, что ему хотят отомстить. Но его одноклассник сказал, что он уже забыл думать про тот случай. А сам всё время только и выжидал случая дать Витьке по горбу. Но это никак не удавалось, потому что сначала они увидели шмеля, вылетевшего из ямки в земле, и чтобы понять, что там, в ямке, им пришлось изготовить палочки, раскопать землю; затем они нашли целую полянку рыжиков (грибов) и решили их поджарить, но для этого им пришлось сбегать в деревню за солью, прихватили и по яйцу. Затем всё это испекли и изжарили на костерке, наелись, и рассказчику расхотелось мстить. Всё время у него была возможность ударить Витьку, но мальчик всякий раз придумывал какие-то отговорки, откладывал на потом. А всё потому, что он простил Агафонова, так как тот был его другом, а сам рассказчик - хороши человеком, который никогда исподтишка, из-за спины не ударит человека.