Сутність полягає в тому, що ніякого перетворення не було!
Згадаймо перебіг подій у п’єсі — і ми пересвідчимось у цьому. З самого початку дії це дівчина з неабияким характером. Вона «дівчина чесна», хоч шоста мачуха викинула її на панель. Вона «не в’язне до джентльменів», «у житті краплини хмільного в рот не брала».
Вона приходить до всесвітньо відомого спеціаліста, всіляко підкреслюючи своє людське право на повагу. Це і приїзд на таксі, і чудернацький капелюшок. До того ж вона постійно наголошує, що їй не потрібна благодійність, вона сплатить за навчання, як кожна леді.
У чужому будинку, в невигідній ролі прохача, Еліза знаходить у собі сили відповісти на насмішки професора: «Я не гірша за вас! Які у всіх почуття, такі й у мене». Останні слова дівчина проголошує двічі під час першої розмови.
Еліза швидко опановує себе в нових умовах. Тут і звертання «місс», тут і багато невідомих побутових речей та приладів, узагалі сам плин життя аристократичного будинку — все це могло б збити з пантелику менш стійку натуру. А до того ж ще й навала нових слів, більш відшліфованих почуттів та їх передавання співрозмовникам! Але дівчина не ламається, а починає краще розуміти себе як окрадену особистість — окрадену світом, у якому вона жила. Та ще гірше те, що тепер, коли вона це зрозуміла, вона залежить від примхи «верхніх десяти тисяч».
Еліза продавала квіти — тепер вона продає себе, свої неабиякі лінгвістичні здібності, свою гідність. Бо впродовж усієї п’єси цей аристократ духу і за походженням не бачить в ній людину, а швидше людиноподібну істоту.
Пояснення подій життєвий досвід такий, якого не має ніхто. Адже вона прожила й життя дівчини з найнижчих верств суспільства, і життя панночки з багатого дому й аристократичної родини. Еліза знає більше, ніж її вихователі, починаючи від батечка, ладного за декілька фунтів продати доньку для відомих забав «симпатичних джентльменів» — і аж до «філологів». Вона була особистістю, а з неї намагаються виліпити лабораторну тварину, яка продемонструє можливості «наукового дресирування». Дівчина для панів експериментаторів лише робочий матеріал — навіть не мармур Галатеї, а гончарна глина, з якої ліплять горщики.
А вона завжди відчувала себе людиною, не гіршою від інших людей. І раніше, і тепер, коли експеримент завершився нищівною перемогою.
І я не бачу тут духовного переродження. Що з того, що Еліза навчилась правильно вимовляти слова і як слід тримати виделку? Вона ж залишилася та сама і не бажає бути рабом навіть обставин, що склалися, а тим паче рабом людей. І ті самі почуття, що в інших, вона навчилась виражати більш «цивілізовано», проте це та сама Еліза Дулітл. Побачивши батечка у вінчальному костюмі, вона вигукне, як і колись, оте Вона нічого не забула, хоча й багато чого навчилася. Ми залишаємо її на порозі нового життя, якого не міг знати і сам Бернард Шоу. Шкода, якщо вона справді житиме так, як пророчить автор у своїй післямові.
Объяснение:
Гало́п (также намёт) — трехтактный аллюр лошади (и некоторых других животных) в три темпа с безопорной фазой. ... Очень быстрый галоп, при котором лошадь движется почти прыжками в два темпа, называют карьер.
ТАПЁР
Пианист (баянист и т. п.), играющий на танцевальных вечерах.
испокон веков <века, веку> Книжн. Только в указ. ф. С давних времен, издавна (употребляется для подчеркивания традиционности чего-либо).
Значение слова «хлебосольный» ХЛЕБОСО́ЛЬНЫЙ, -ая, -ое; -лен, -льна, -льно. Радушно и щедро угощающий; гостеприимный. Хлебосольная семья.
СУМЯ́ТИЦА
Суматоха, неразбериха.
В 1925 году мальчик с матерью и отчимом переезжает в Мосскву.
Семья Виктора Юзефовича находилась в тяжелом материальном положении, поэтому ему пришлось рано пойти работать. С 1930 года Драгунский начал посещать «Литературно-театральные мастерские» А. Дикого. В 1935 году был принят в труппу Театра транспорта (сейчас Театр имени Н. В. Гоголя). Позже Драгунский работал в цирке, некоторое время играл в Театре сатиры.
Кроме театра, Виктора Юзефовича влекла литературная деятельность, он писал юморески, интермедии, фельетоны, сценки, цирковые клоунады и др. В 1940 году произведения Драгунского впервые появились в печати.
В 1945 году Виктора Юзефовича приглашают работать в Театр-студию киноактера. В 1947 году Драгунский, биография которого не была пестра на роли в кино, снялся в фильме «Русский вопрос» режиссера М. Ромма.