Рассказ ведется от лица автора. Герой рассуждает, какой трудный этот русский язык, Он слушает беседу двух соседей, сначала может показаться, что это умный и интеллигентный разговор. Собеседники пытаются демонстрировать свою образованность , но мы видим их невежество и необразованность. Они употребляют иностранные слова, хотя даже не понимают о чем идет обсуждение.Автор показывает полное непонимание ими значений слов и уместность их употребления. «Вся речь пересыпана словами с иностранным, туманным значением. От этого затрудняется речь, нарушается дыхание и треплются нервы» .
Михаила Зощенко ярко высмеивает пустословие и невежество.
Объяснение:
хлестаков так захоплюється, що часом заговорюється: то він живе на четвертому поверсі, то в бельетажі.
дивно, чому ж під час цієї сцени ніхто не перебив хлестакова, все з раболіпством мовчать і слухають, з
працею вимовляючи " ва-ва-ва ходи, превосходительство"? "як це, справді, ми так схибили! " - вигукнув суддя ляпкіних-тяпкін після того, як з'ясувалося, що хлестаков зовсім не той за кого його приймали. і дійсно, як могли великодосвідчені шахраї на чолі з городничим попастися на вудку нікчемного петербурзького чиновника, що не відрізняється ні розумом, ні хитрощами, ні значністю фігури?
це питання зачіпає перш за все саму ситуацію комедії - особливу, ні на що не схожу. про що п'єса і попереджає з самого початку, та й по всьому тексту розкидані слова і вирази, які свідчать про унікальність всього, що відбувається. хлестаков, на думку гоголя, головний персонаж п'єси і самий незвичайний - це не тільки за характером, але і з тієї ролі, що йому випала. у самому справі, хлестаков - не ревізор, але й не авантюрист, свідомо обманює навколишніх. на продуману заздалегідь хитрість, авантюру він, здається, просто не здатний; це, як каже в ремарках гоголь, молода людина "без царя в голові", діючий "без будь-якого міркування", що володіє певною часткою наївності і "щиросердості". але саме все це і дозволяє лжеревізору обдурити городничого з компанією, вірніше, дозволяє їм обдурити самих себе. "хлестаков зовсім не надуває, він не брехун за ремеслом, - писав гоголь, - він сам непритомнів, що бреше, і вже сам майже вірить тому, що говорить". бажання похизуватися, стати трохи вище, ніж у житті, зіграти роль цікавіше, призначеної долею, властиво кожній людині. слабкий же особливо схильний до цієї пристрасті. з службовця четвертого класу хлестаков виростає до "головнокомандуючого". герой аналізованого переживає свій зоряний час. розмах брехні ошелешує всіх своєю широтою і небаченою силою. але хлестаков - геній брехні, він може легко придумати саме незвичайне і щиро повірити в це.
таким чином, в цьому епізоді гоголь глибоко розкриває багатоплановість характеру головного героя: зовні звичайний, непоказний, порожній, "фітюлька", а внутрішньо - талановитий фантазер, поверхнево освічена фанфарон, в сприятливій ситуації перевтілюються в господаря становища. він стає "значним обличчям", якому хабара. увійшовши у смак, він навіть починає вимагати у грубій формі у добчинського і бобчинський: "грошей у вас немає? ". не випадково сучасник автора комедії апполон григор'єв захоплено відгукувався про "сцені брехні": "хлестаков, як мильна бульбашка, надувається під впливом сприятливих обставин, зростає у власних очах і в очах чиновників, стає все сміливіше і сміливіше в хвастощах".
