1. В повести "Тарас Бульба" Братья Остап и Андрий являются главными героями в повести «Тарас Бульба». Младший сын Андрий радовал мать, а старший Остап старался быть похожим на отца. Хоть они и братья, но всё же они такие разные и внешне и характерно. Но поссорили они потому что, Андрий предал своих товарищей ради любви, а Николай Васильевич Гоголь писал что у казаков: нет уз святее товарищества, мать любит свое дитя, отец любит свое дитя, дитя любит отца и мать но и волк тоже любит свое дитя а товарищество это узы которые святее чем кровные. Таким образом узы товарищества у казаков стояли выше чем узы родства или тем более любовные.
2. Изначально братья были очень разными, с разными характерами, интересами, взглядами, жизненным опытом. В подростковом возрасте оба сына Тараса Бульбы поступили на обучение в семинарию. В это время стало отчетливо проявляться различие в чертах их характеров. Андрий обладал веселым нравом, легко сходился с товарищами по учебе, так же легко усваивал премудрости науки, с удовольствием участвовал в потасовках и всегда выходил сухим из воды. Остап был замкнут, молчалив, с трудом, но упорно учился, сторонился товарищей, часто бывал объектом их грубоватых шуток, но умел постоять за себя.
3. Хоть оба эти герои мне понравились, у каждого есть отдельное мнение о них. Внешне но и также характерно. Остап и Андрий сыновья запорожского казака Тараса Бульбы. Они были сильными, храбрыми, крепкими и образованными юношами. В двенадцать лет мальчики были отданы в Киевскую Академию . Андрий был изобретательнее Остапа и иногда с своего ума умел увертываться от наказания. Так же Андрий отличался от своего брата и отца тем,что для него главным в жизни была любовь к женщине, а для других казаков-вера. Ради любви к полячке Андрий предает Родину, товарищей, отца, брата и переходит на сторону поляков. Остап не любил учиться и постоянно закапывал книги, срывал занятия, но после того, как отец пригрозил отправить сына в монастырь Остап занялся учебой. Остап всегда был верен Отчизне, товарищам и отцу.
Не розуміє людина жарту – пиши пропало! І знайте: це вже несправжній розум,хоч у неї,може,і премудра голова.Краще сміятися,не бувши щасливим,ніж померти,не посміявшись.Гумор і поезія є золотими воротами до всього чесного,благородного,прекрасного.З особистих властивостей найбезпосередніше сприяє нашому щастю весела вдача.Як міль – одягові і черв’як дереву,так печаль шкодить серцю людини.Гумор – це бачення,сприймання і відтворення явищ оточуючої дійсності в життєрадісно-комічному тоні,художні твори з настановою на зображення смішного. Об’єкт гумору не заперечується повністю,висміюються тільки деякі його риси,здебільшого в доброзичливій жартівливій формі,на відміну від сатири,в якій переважає гнівний викривальний сміх.Справедливо сказано,що гумор – невідлучна прикмета кожного правдивого таланту.Сатира – в широкому розумінні художня творчість,найприкметнішою ознаю якої є різке викриття зображуваних явищ шляхом висміювання.Отак сидиш і думаєш…Гумор…Сатира. Наш чудовий народ. Од його ми,народ,дотепний. Веселий. Мудрий. Я бачу свій нарож,як він,ухиляючись у вуса,дивиться на тебе лукавими своїми очима і «зничтожає» тебе.…Як я люблю цей народ,коли він мене «зничтожає» своєю мудрістю,своїм отепом,своїм неперевершеним «своїм»…І я його розумію,і він мене розуміє…що люблю ж я його,як сонце,як повітря,а він,народ,стоїть,підморгує,усміхається.Та будь же ти тричі щасливий!Сміятися не гріх над тим,що видається нам смішним.Треба любити людину. Більше,ніж самого себе.Тоді тільки ти маєш право сміятися.І тоді людина разом із тобою буде сміятися…із себе,із своїх якихось хиб,недоліків,недочотів.Той сміх,що не ображає,а виліковує,виховує людину,підвищує…
