«Далече ли до крепости? » – спросил я у своего ямщика (Пушкин) .
«Тише, – говорит она мне, – отец болен, при смерти, и желает с тобою проститься» (Пушкин) .
Она вскрикнула: «Ай, не он, не он! » – и упала без памяти (Пушкин) .
«Слава богу, – сказала девушка, – насилу вы приехали. Чуть было вы барышню не уморили» (По Пушкину) .
Доктор подошёл к мальчику и сказал:
– Нет ли у тебя какой-нибудь вещи, которую держал в руках твой отец?
– Вот, – сказал мальчик и вынул из кармана большой красный носовой платок.
(Чуковский)
Частина перша
Польова царівна: зустріч Чіпки з Галею.
Двужон: історія Вареника — Притики — Хруща — Хрущова.
Дитячі літа: важке дитинство Чіпки.
Жив-жив! Чіпка в наймах, потім підпасич із Грицьком у діда Уласа.
Тайна-невтайна: Чіпка-вівчар, смерть баби Оришки, розкриття таємниці про батька.
Дознався: знайомство з Галею.
Хазяїн: зростання Грицька як доброго господаря.
Частина друга
Січовик: історія села Піски (перехід козаків у хлібороби; історія родини Мирона Ґудзя).
Піски в неволі: приїзд генерала Польського до Пісок; реєстрація селян; шинкарювання Лейби; смерть Мирона Ґудзя в 99-річному віці.
Пани Польські: приїзд у Піски пані генеральші, вечірки, одруження її дочок; «котяче царство» генеральші, доведення до смерті генеральші красивою й веселою дівкою Уляною; приїзд старшого панича — поручика Василя Семеновича, пізніше — молодшого панича Степана; розростання роду панів Польських.
Махамед: дитинство й молодість Максима Ґудзя, смерть його батьків.
У москалях: служба Максима-москаля.
Максим — старшим: отримання Максимом звання фельдфебеля, одруження з Явдохою; отримання «чистої» й повернення в Піски.
Частина третя
Нема землі: звістка про те, що якийсь Луценко — справжній хазяїн Чіпчиної землі; Чіпка в Пороха.
З легкої руки: Чіпка в суді, спілкування із секретарем Чижиком, який просить хабара 50 рублів, щоб «поправити діло»; пиятика Чіпки в Пороха; повернення додому.
Товариство: знайомство й дружба Чіпки з Матнею, Лушнею й Пацюком; пияцтво; Мотря в приймах у сусідки; «пропивання» нажитого Чіпкою (крім снопів пшениці).
Сповідь і покута: сповідь Чіпки в Грицька Чупруненка й Христі; дарування снопів Грицькові; докори Матні, Лушні й Пацюка.
Перший ступінь: розробка Матнею, Лушнею й Пацюком плану пограбування хліба в пана; угода з Гершком щодо продажу вкраденого.
Слизька дорога: убивство Чіпкою сторожа; Чіпка зі своїм товариством у чорній; хвилювання Христі за Чіпку; Чіпка і його товариші на волі.
На волі: звільнення від кріпацтва піщан і звістка про відпрацювання панові ще два роки; обурення селян через їхню «дармову» дворічну працю на пана; звинувачення паном селян у «бунті»; приглушення селянського бунту становим.
Сон у руку: сон Чіпки про вбивство сторожа; докори сумління Чіпки.
Наука не йде до бука: повернення Мотрі додому; щоденна праця Чіпки по господарству; дружба Чіпки з Грицьком; чутки в Пісках про крадіжки.
Частина четверта
Невзначай свої: нічні збіговиська злодіїв (і Чіпки з його товариством) у Максима Ґудзя.
Розбишацька дочка: розмова Чіпки з Галею, з якої він дізнається про те, що Максим Ґудзь віддає Галю за москаля Сидора.
Козак — не без щастя, дівка — не без долі: Чіпка вмовляє Сидора за гроші відмовитися від Галі, виставляє всій роті могорич і домовляється з Грицьком про сватання Галі.
На своїм добрі: сватання Галі, оглядини в Чіпки; вінчання й бучне весілля; переїзд Галі до Чіпки; радісне життя молодих; дружба Чіпчиної й Грицькової родин; зведення Чіпкою нового будинку; новий промисел Чіпки (перепродування полотна).
Новий вік: нове пореформене життя; історія життя Шавкуна, який прибрав до рук цілий повіт (після смерті пана Василя Семеновича Польського); піщани поважають Чіпку як господаря; вибори Чіпки в земство.
Старе — та поновлене: обрання Чіпки в управу; компромат на Чіпку за колишні злодіяння (у нерозкритій давній судовій справі підозра за крадіжку пшениці в пана Польського й убивство сторожа); відсторонення Чіпки губернатором від управи «по неблагонадежности»; гнів Чіпки; смерть Максима Ґудзя.
Лихо не мовчить: Явдоха Ґудзь, продавши свій хутір, переїздить після смерті чоловіка до Чіпки; сварки Явдохи з матір’ю Чіпки; повернення Чіпки «до старого» (пияцтво з товариством Лушні, Матні й Пацюка); смерть Явдохи.
Так оце та правда! Чіпка і його товариство вирізає Хоменкову родину («вісім безневинних душ»); смерть Галі; повідомлення Мотрі про скоєний сином злочин у волость; арешт Чіпки; конвой Чіпки до Сибіру через Піски.
Вот что-то, нашел насчёт мифологии! почитай может что-то важное найдешь.
(греч. myphos - сказание и logos - рассказ) - тип функционирования культурных программ, предполагающий их некритическое восприятие индивидуальным и массовым сознанием, сакрализацию их содержания и неукоснительность исполнения. Различают: классическую М. как тип культуры, тотально представленный сакрализован-ными программами и базирующийся на архаических формах ментальности, и современную М. как феномен, представляющий собой вкрапление мифа в немифологическую по своей природе культурную традицию в результате сознательного рефлексивного целеполагания (социальная М. как вариант политико-идеологической практики). В структуру как классической, так и современной М. входят: 1) конститутивная (или информационно-содержательная) составляющая, включающая в себя: а) блок онтолого-генетический: космогония в классической М. и, соответственно, легендарно-исторический компонент социальной М., представленный сюжетами о становлении соответствующей социальной системы как упорядочивающей космизации предшествующего социального хаоса (например, миф о "происхождении ариев" или "народа-богоносца"); б) блок героико-генетический: классическая теогония и, соответственно, мифы социальной героики (легенды об "отцах-переселенцах", историко-революционный эпос и т.п.); в) блок прогностический: эсхатология в зрелых формах классической М. и утопии или программные модели построения "светлого будущего" - в М. социальной; 2) регулятивная составляющая, задающая поведенческие матрицы, парадигмальные установки интерпретации, замкнутый цикл ритмических процедур, структурно организующих календарь (календарные праздники в классической М. и, соответственно, регулярность массовых манифестаций и ритмичность са-крализованных идеологических акций - типа партийных съездов - в социальной). К интегральным характеристикам, общим как для классической, так и для современной М., могут быть отнесены следующие: 1. Глобальность масштаба: М. моделирует весь мир (в случае классической М.) и/или всю социальную жизнь (в случае М. социальной). 2. Синкретич-ность М. как совпадение семантического, аксиологического и праксеологического ее рядов: от слитности в архаической М. сакральных космогонических сюжетов с бытовыми технологиями (см., например, вавилонский миф о творении мира посредством разделки туши убитого животного или ближневосточные "гончарные" космогонии) - до самооценки марксизма как "отлитого из одного куска стали". В этой связи разрушение или замена одного (даже частного) фрагмента мифа чреваты гибелью всей мифологической структуры (см., например, частые смены технологической составляющей классической М. как фактор кризиса мифологического типа мировоззрения в целом). В этом смысле миф как феномен синкретической нерасчлененности противостоит такому феномену, как логос (ср. греч. myphos - речь, мнение, слово как единство семантики и сонорики и logos - слово в значении диф-ференцированности, структурности смысла: греч. lego - говорю и лат. lego - читаю, собираю, конструирую). Типично в этом контексте противопоставление Плотином
«Тише, – говорит она мне, – отец болен, при смерти, и желает с тобою проститься» (Пушкин) .
Она вскрикнула: «Ай, не он, не он! » – и упала без памяти (Пушкин) .
«Слава богу, – сказала девушка, – насилу вы приехали. Чуть было вы барышню не уморили» (По Пушкину) .
Доктор подошёл к мальчику и сказал:
– Нет ли у тебя какой-нибудь вещи, которую держал в руках твой отец?
– Вот, – сказал мальчик и вынул из кармана большой красный носовой платок.
(Чуковский)