Объяснение:
Вплив сім’ї на розвиток особистості залежить від її складу, морально-психологічного клімату, соціальної орієнтації, загальної та педагогічної культури батьків, часу і характеру спілкування кожного з них з дитиною, єдності чи суперечливості вимог до-неї, кола сімейних інтересів тощо. Особливе значення для розвитку особистості дитини мають наступні умови:
1. Батьківське тепло, взаємна повага в сім’ї, довіра до дитини. Моральний розвиток дитини можливий лише в сімейній атмосфері взаємної поваги і довіри Діти, які емоційно залежать від батьків і відчувають до них велику прихильність, виростають більш совісними в порівнянні з тими, хто не знав таких відносин. Довірливі, щиросердечні стосунки сприяють тому, що діти поважають батьків, захоплюються ними і прагнуть бути схожими на них, що в кінцевому рахунку формує в них позитивні моральні якості. Діти, які відчувають турботу, любов і довіру батьків, вчаться так само ставитися до інших. Підлітки, які живуть в атмосфері ворожості і нерозуміння, хоча й бояться своїх батьків, але переймають їхні негативні риси.
2. Частота й інтенсивність спілкування батьків з дітьми. Те, в якій мірі дитина ідентифікує себе з одним із батьків, залежить від частоти, інтенсивності і близькості їхнього спілкування. Для сина, що проводить більше часу і батьком, вплив останнього буде вирішальним. Аналогічно, дівчинка, якій бпижче товариство матері, скоріше ідентифікує себе саме з нею Завдяки частому й інтенсивному спілкуванню з батьками (особливо якщо воно демократичне) дитина переймає і засвоює батьківські цінності та норми. Однобічний авторитарний вплив батьків веде до більш слабких емоційних зв’язків з дітьми і знижує ефективність виховання.
3. Сімейна дисципліна, методи виховання, які використовуються батьками
Сімейна дисципліна впливає на моральний розвиток дітей, коли проводиться в життя не хаотично, а послідовно; коли підтримується за до довірливого спілкування і переконування, а не зовнішнього контролю; коли між дітьми і батьками складаються демократичні стосунки, а не процвітає вседозволеність чи деспотизм.
Одним з найважливіших аспектів дисципліни є послідовність дій батьків та їхня взаємна узгодженість Непослідовність вимог створює в сім’ї нестабільну, нервову обстановку, що, природно, не сприяє моральному розвитку дітей, а іноді призводить до їх ворожості і навіть протиправних вчинків.
Батьки, що покладаються на каральні методи, не досягають справжньої мети: формування у дітей совісності, уміння плідно спілкуватися і взаємодіяти з навколишніми. Жорстокі покарання, особливо на тлі негативних у цілому відносин, ведуть до того, що дитина виростає черствою, байдужою, недисциплінованою. Замість того щоб виховати чуйність, такі методи послаблюють чутливість, діти звикають боятися і ненавидіти, вони не хочуть піклуватися про інших, не прагнуть заслужити схвалення. Підлітка можна змусити підкоритися, але як тільки загроза покарання ззовні зникає, його поведінка стає потенційно антисоціальною.
4. Приклад батьків
Важливо, щоб батьки самі були моральними людьми, якщо вони прагнуть прищепити своїм дітям моральні норми і цінності. Багаторічні дослідження дорослих, які у підлітковому віці були засуджені за антигромадську поведінку, свідчать, що в період становлення на них найсильніше вплинула антисоціальна поведінка батьків.
На жаль, є родини, де складаються несприятливі умови для виховання дитини. До них належать сім’ї, уражені алкоголізмом, з аморальною поведінкою батьків, низьким культурним та освітнім рівнем, поганими житловими умовами та недостатнім матеріальним забезпеченням, конфліктністю у взаєминах між членами родини. До неблагополучних зараховують і зовні благополучні родини, у яких систематично припускаються серйозних помилок в сімейному вихованні внаслідок несприятливих взаємин між членами родини, педагогічної неосвіченості, низького рівня педагогічної культури. Діти з таких сімей, незважаючи на матеріальний “достаток, виростають озлобленими, замкненими, з порушеною вольовою активністю.
У деяких сім’ях батьки цікавляться лише успішністю дітей у школі. Питання морального виховання, поведінки дітей, взаємин із товаришами, статусу їхньої дитини в класному колективі таких батьків не хвилюють.
Ні про які контакти у стосунках батьків і дітей не може бути і мови у сім’ях, де переважає надмірна суворість у ставленні до дитини, застосовуються антипедагогічні засоби впливу. Деякі батьки не враховують вікових та індивідуальних особливостей дітей, їхніх інтересів, здібностей. Особливо гостро це відчувається, коли діти переходять у підлітковий вік. У таких родинах дитина почуває себе чужою, страждає від браку взаєморозуміння з батьками.
Характеристика
Объяснение:
Пугачев Емельян – вождь антидворянского восстания, называющий себя «великим государем» Петром III.
Этот образ в повести многогранен: П. и злобен, и великодушен, и хвастлив, и мудр, и отвратителен, и всевластен, и зависим от мнений окружения.
Образ П. дан в повести глазами Гринева – незаинтересованного лица. По мысли автора, это должно обеспечить объективность подачи героя.
При первой встрече Гринева с П. внешность бунтаря ничем не примечательна: это 40-летний мужик среднего роста, худощавый, широкоплечий, с проседью в черной бороде, с бегающими глазами, приятным, но плутоватым выражением лица.
Вторая встреча с П., в осажденной крепости, дает иной образ. Самозванец восседает в креслах, затем гарцует на лошадях в окружении казаков. Здесь он жестоко и беспощадно расправляется с защитниками крепости, не присягнувшими ему на верность. Создается ощущение, что П. играет, изображая «настоящего государя». Он, с царской руки, «казнит так казнит, милует так милует».
И только во время третьей встречи с Гриневым П. раскрывается полностью. На казачьем пиру исчезает свирепость вождя. П. поет свою любимую песню («Не шуми, мати зеленая дубровушка») и рассказывает сказку об орле и вороне, которые отражают философию самозванца. П. понимает, какую опасную игру он затеял, и какова цена в случае проигрыша. Он не доверяет никому, даже своим ближайшим сподвижникам. Но все-таки надеется на лучшее: «А разве нет удачи удалому?» Но надежды П. не оправдываются. Его арестовывают и казнят: «и кивнул ему головою, которая через минуту, мертвая и окровавленная, показана была народу».
П. неотделим от народной стихии, он ведет ее за собою, но в то же время зависит от нее. Неслучайно первый раз в повести он появляется во время снежного бурана, среди которого он легко находит дорогу. Но, в то же время, он уже не может свернуть с этого пути. Усмирение бунта равнозначно смерти П., что и происходит в финале повести.
