Во время общественного подъема в России многие мотивы творчества Дж. Байрона были взяты на вооружение оппозиционно настроенной молодежью. В 1821 г. П.А. Вяземский в письме А.И. Тургеневу отмечал, что «краски его романтизма сливаются часто с красками политическими». Но автор «Маскарада» и «Героя нашего времени» по методу беспощадного психологического анализа выходит далеко за пределы байроновского круга влияния и главенства. Современники называли М.Ю. Лермонтова русским Байроном, а его поэмы «Мцыри» и «Демон» считали более байроновскими, чем у самого Дж. Байрона.
ответ:Однією із найпопулярніших п'єс Бернарда Шоу є його драма "Пігмаліон". Сюжет її навіяний автору давньогрецьким міфом про скульптора Пігмаліона, який закохався у своє створіння — статую прекрасної Галатеї і силою свого кохання ожи-вив її. У п'єсі Б. Шоу історія дещо інша. Зовсім випадково відомий учений-лінгвіст Генрі Хіггінс зустрічається із молодою дівчиною Елізою, яка продавала на вулиці квіти й на парі із полковником у відставці Пікерінгом, який теж займався мовознавством, береться перетворити цю вуличну квіткарку на світську герцогиню. Полковник Пікерінг обіцяє Хіггінсу сплатити все, скільки буде коштувати цей експеримент, ще й до того обіцяє визнати професора найталановитішим педагогом у світі.
Починається незвичайний експеримент. Професор Хіггінс активно береться за справу. Але й завдання в нього не з легких: вулична квіткарка з явно визначеним мессонгрівським діалектом, яка і уявлення не має про світські манери поведінки, повинна в досить-таки короткий відрізок часу опанувати не лише літературну мову, а й набути навичок поведінки, які властиві дамі з вищого світу. Власне кажучи, професорові потрібно створити нову людину, нову особистість. Генрі Хіггінс ретельно береться за свої обов'язки вчителя: старанно й наполегливо навчає дівчину, як правильно вимовляти слова, будувати речення, працює над збільшенням її словникового запасу, слідкує за тим, щоб у мові дівчини не було нічого притаманного її колишньому оточенню. Але йому довелося не лише працювати з Елізою над правилами фонетики й орфоепії. Не менше важило й те, як дівчина вміла поводитися в суспільстві. Хіггінс водив Елізу на концерти класичної музики, в оперу, на художні виставки, навчав, як поводити себе в тій чи іншій ситуації, прищеплював гарні манери.
Дивіться також
"Пігмаліон" (повний текст)
"Пігмаліон" (скорочено)
Хто дав екранне життя п'єсі Бернарда Шоу "Пігмаліон"? (та інші запитання)
Біографія Джорджа Бернарда Шоу
"Але якби ви знали, як це цікаво — узяти людину й навчити її говорити інакше, ніж вона говорила до цього часу, зробити з неї зовсім іншу, нову істоту. Адже це означає — знищити провалля, яке відділяє клас від класу, душу від душі", — каже Хіггінс.
Проте й учениця була дуже здібна: вона мала тонкий слух, неабиякі лінгвістичні здібності, відзначалася старанністю й дуже швидко просувалася у навчанні, підвищувала свою загальну культуру. Та, на свою біду, Еліза закохалася не лише у навчання, а й у свого вчителя. А він, цей експериментатор, зовсім не думав і не цікавився, що у дівчини є душа, людська гідність, що їй властиві якісь високі помисли й почуття.
Його цікавив лише експеримент і його результат, а не його маленьке "піддослідне кроленятко", на яке він зовсім не звертав уваги й не визнавав за рівну йому людину. Еліза була лише об'єктом його дослідження і застосування його методів.
Нарешті настав час іспиту. На пікніку, званому обіді, в опері Еліза поводилася як справжня герцогиня, чаруючи всіх присутніх не лише своєю незвичайною вродою, а й вишуканими манерами й бездоганною літературною мовою. Хіггінс радіє. Честолюбство його потішено. Парі виграно.
"Все-таки це була значна подія. Ми отримали блискучу перемогу", — каже полковник Пікерінг.
Експеримент закінчився вдало. І стомлений Хіггінс заявляє полковнику: "Більше я виробництвом герцогинь не займаюся". І ніхто з них — ні професор Хіггінс, ні полковник Пікерінг — не замислюються над тим, що буде далі з дівчиною. Що вона не діаманти, які на деякий час взяли в заставу, а коли вони вже непотрібні, їх можна віднести назад. Світ, з якого вона вийшла, Еліза вже давно переросла й не може й не хоче повернутися до минулого. Але й майбутнє її досить туманне, її почуттів Хіггінс не поділяє. Як складеться її доля?
"На що я гідна, до чого ви мене пристосували?" — каже вона своєму вчителю. Але ці питання професора Хіггінса зовсім не хвилюють. Більше того, навчивши дівчину правильно й красиво говорити, гарним манерам, сам він у її присутності дозволяє собі нечемно поводитись із нею, навіть вживати негарні слова. Дивиться на Елізу, як на якесь бездушне створіння.
"Я сам зробив це єство із пучка гнилої моркви ковентгарденського ринку", —-виголошує Генрі Хіггінс. І це заявляє професор лінгвістики! Чи не час зайнятися вихованням його самого й завдяки якомусь експерименту розбудити його черству, егоїстичну душу.
А як шкода, що Елізі — гарній, розумній, талановитій дівчині — немає гідного місця в сучасній буржуазній Англії. Слід лише сподіватися, що все ж цей експеримент професора Хіггінса дасть можливість Елізі не розгубитися в цьому жорстокому світі, знайти пристосування своїм набутим знанням, зберегти свою людську гідність.
Объяснение:
Прочитав комедию Фонвизина «Недоросль», познакомившись с ее героями, лишний раз убеждаешься в том, какое огромное влияние оказывает общество, семья на воспитание человека, на формирование его характера, развитие интересов, его манеры поведения, речи.
Яркий пример тому – главный герой комедии Митрофанушка.
Единственный ребенок в семье, любимец матери, он вырос абсолютным невеждой, лодырем, бездельником, обжорой, озорником, эгоистом. Безграничная любовь матери, граничащая со вседозволенностью, сделала из обожаемого сына человека очень глупого, невежественного, ограниченного и самодовольного.
Причина его необразованности, невоспитанноти кроется в тех людях, среди которых он рос.
Митрофанушкина мать – госпожа Простакова – женщина необразованная, грубая, властная и в то же время нежно любящая мать. Ее отношение к сыну вызывает умиление. Конечно, госпожа Простакова понимает, что в новых условиях ее сыну нужно учиться, и она нанимает учителей.
Один из них недоучившийся семинарист Кутейкин, другой – отставной солдат Цыфиркин. Они знают немного. Их попытки научить Митрофана хотя бы этому немногому не имеют никакого положительного результата. Все их усилия безуспешны. А все потому, что главным воспитателем, не признающим никаких авторитетов, была и остается саамам Простакова со своей «твердой логикой» и такой же твердой моралью: «Нашел деньги, ни с кем не делись. Все себе возьми, Митрофанушка. Не учись этой дурацкой науке(арифметике)». Ее невежество сыграло злую шутку: честным учителям (Кутейкину и Цыфиркину) она решительно предпочла бывшего кучера немца Вральмана за то, что «он дитя не неволит». Мало того, что сам не учит, но и других учить не дает.
Господин Простаков и дядя Скотинин также не могли положительно повлиять на Митрофана, так как сами не были людьми добродеятельными. Один безвольный, слово не может сказать без приказа жены, другой помешан на свиньях, которые для него дороже всех на свете. Оба абсолютно невежественные и безграмотные.
Вот такие люди и окружают нашего Митрофана.
Он сын своей матери: невежественный, бессердечный, не уважающий и не любящий никого. В конце комедии мать пытается найти опору в сыне в трудной ситуации, а он хладнокровно дает понять, чтобы она оставила его в покое. Что посеешь – то и пожнешь!
Откуда же взяться доброте и сочувствию у Митрофана, если он даже не знает, что это такое.
Все его окружение антидобродеятельно, и он их персонаж.
можешь укоротить