Замолоду вона була бідною і негарною дівчиною, жила сама з матір’ю поки не вийшла заміж за Остапа Хруща – новоприбулого у їх село чоловіка середніх літ, що назвався небожем покійного односельця Карпа Окуня. Він казав, що повернувся із Донщин у рідні краї. Спочатку все було добре, вони жили тихо, працювали, але Остап все сумнішав і весною пішов на заробітки на Дін. Скоро їм прийшла звістка, що насправді прізвище Остапа - Притика і в нього є жінка і троє дітей, яких він покинув. Потім дізнались, що його звати не Хрущ і не Притика, а Іван Вареник і він колишній кріпак пана Польського, власника Пісків.
"Этаково-то дело этакое, -- говорил он сам себе, -- я, право, и не думал, чтобы оно вышло того...- а потом, после некоторого молчания, прибавил: -- Так вот как! наконец вот что вышло, а я, право, совсем и предполагать не мог, чтобы оно было этак". "Нельзя, -- сказал, -- извольте заказать новую". "Благодарствую. сударь, подкреплюсь маленечко за ваше здоровье, -- сказал Петрович, -- а уж об шинели не извольте беспокоиться: она ни на какую годность не годится. Новую шинель уж я вам сошью на славу, уж на этом постоим".
Владимир Галактионович Короленко утверждал, что русский язык «обладает всеми средствами для выражения самых тонких ощущений и оттенков мысли». Мне кажется, писатель считал, что наш родной язык имеет в своем арсенале богатейшие средства для выражения того, что чувствует человек и о чем он думает. Обратимся к тексту Ю. О. Домбровского. Во-первых, Зыбин, наблюдая, как тихо погибал гордый краб, ощутил себя плохим, немилосердным человеком. Не случайно в предложении 18 он говорит о себе: «Не думал никогда, что во мне сидит такой скот!» Просторечное слово «скот» очень четко характеризует ощущения героя по отношению к самому себе. Во-вторых, в предложении 48 автор при сравнения описывает, как еле живой краб направился в волны родной стихии: «Он пошел неуклюже, кряжисто, как танк». Вот он, ярчайший пример того, как русский язык выразить самые тонкие оттенки мысли писателя!Считаю, что писатель В.Г.Короленко был прав.
Мотря Жуківна и Іван Вареник (Остап Хрущ)
Замолоду вона була бідною і негарною дівчиною, жила сама з матір’ю поки не вийшла заміж за Остапа Хруща – новоприбулого у їх село чоловіка середніх літ, що назвався небожем покійного односельця Карпа Окуня. Він казав, що повернувся із Донщин у рідні краї. Спочатку все було добре, вони жили тихо, працювали, але Остап все сумнішав і весною пішов на заробітки на Дін. Скоро їм прийшла звістка, що насправді прізвище Остапа - Притика і в нього є жінка і троє дітей, яких він покинув. Потім дізнались, що його звати не Хрущ і не Притика, а Іван Вареник і він колишній кріпак пана Польського, власника Пісків.