кажуть, шедеври світової літератури близькі і зрозумілі кожному читачеві, незалежно від віку, статі чи національності. безумовно, це правда. але, читаючи твори омара хайяма, гафіза, рудакі я зі здивуванням відзначив, що навіть європейська література зрозуміліша нам, ніж твори азійських авторів. тут дається взнаки абсолютно інакший спосіб світосприйняття, інакше ставлення до світу, до життя…
рубаї омара хайяма — це лаконічні поетичні твори, які у сукупності своїй створюють гармонійну та цілісну картину світобачення митця. аби краще зрозуміти рубаї, я прочитав кілька джерел, присвячених культурі часів омара хайяма. і тоді я дізнався, що його творчість не є такою, здавалося б, однозначною, як нам може здатися на перший погляд. існує гіпотеза, що у своїх поезіях автор «зашифровує» особливу філософію суфіїв. суфізм — це така собі напіврелігія, наполегливе філософське вчення. за твердженням деяких істориків та літературознавців омар хайям сповідував суфізм, а образи , троянди у його творах — позначення особливої енергії, якою сповнюється віруюча людина, людина, бога. дізнавшись про цю версію, я зовсім по-новому подивився на рубаї… напевно, не знайомий із суфійською філософією читач не зрозуміє зміст, вкладений у ці віршовані рядки, але серед творів омара хайямі багато таких, що зображують його ставлення до життя, до людини без глибинних алегорій, вони справді зрозумілі і цікаві будь-якому читачеві.
читаючи рубаї, я відзначив особливе ставлення автора до життя. відомий постулат про те, що треба жити сьогоденням, звучить у віршах омара хайяма різним мотивом:
твій ворог — небеса коловоротні.
без друзів ти, всі дні твої самотні.
будь сам собою, не гадай про завтра,
в минуле не дивись, живи сьогодні!
східним завжди було притаманне особливе ставлення до смерті, інший світ вони сприймали зовсім не так, як європейці чи слов’яни. для героя омара хайяма смерть — це перехід у стан спокою та гармонії, припинення земної суєти, кінець несправедливості та страждання: «не з тих я, хто тремтить, коли в могилу гляне. той світ надійніший за це життя обманне». але і таке ставлення в жодному разі не призводить до байдужості до земного життя, навпаки: несправедливість світу хвилює ліричного героя:
«якби мені до рук — скрипки долі,
я розписав би їх по власній волі!
із світу вигнав би всі смутки, болі…»
образність віршів омара хайяма теж трохи незвичайна для нас, метафори незвичні, але настільки оригінальні, що я мимохіть зупинявся і перечитував кілька разів ці вишукані порівняння. автор називає свою кохану небесною царицею; окремі метафори по-справжньому вражають нас своєю красою: «душа — напій в прозорій чарі тіла»;
«…в ступі неба нас потовчено до тла»…
стільки часу минуло з моменту створення поезій омара хайяма, але закладений у них повчальний зміст «не застарів» анітрохи. ліричний герой цих творів вчить нас жити сьогоденням, цінувати радощі повсякденного життя, захоплюватись красою людських почуттів:
любов — це сонечко, що всесвіт огріває,
любов — чудесний птах, що в квітнику співає.
напевно, більшість погодиться, що твори омара хайяма нам , такою собі літературною екзотикою. особливий світогляд, незвичайні стилістичні фігури, навіть жанрова форма — особлива. але, якщо вміти читати уважно, сприймаючи думку та почуття автора такими, якими він вкладав їх у кожне своє слово, важко не: закохатися у поезію омара хайяма, де поверхова поважність і своєрідне епікурейство переплітаються з глибокою філософією, «риси і образи — із повчальним змістом, а деякі рядки по-справжньому непідвладні часові через свою глибину та мудрість, закладену в них:
хай кожна мить, що в вічність промайне,
тебе вщасливлює, бо головне,
що нам дається тут, — життя: пильнуй же!
як ти захочеш, так воно й мине.
Роль монологов Чацкого в комедии А. С. Грибоедова «Горе от ума» .
«Чацкий не только умнее всех прочих лиц, но и положительно умен. Речь его кипит умом, остроумием. У него есть и сердце, и притом он безукоризненно честен» (И. А. Гончаров) .
«Чацкий совсем не умный человек — но Грибоедов очень умен.. . Первый признак умного человека — с первого взгляду знать, с кем имеешь дело, и не метать бисера перед Репетиловым и тому подобными... » (А. С. Пушкин) .
«Молодой Чацкий похож на Стародума.. . В этом главный порок автора, что посреди глупцов разного свойства вывел он одного умного человека, да и то бешеного и скучного... » (77. А. Вяземский) .
«...В Чацком комик не думал представить идеала совершенства, но человека молодого, пламенного, в котором глупости других возбуждают насмешливость, наконец, человека, к которому можно отнести стих поэта: Не терпит сердце немоты» (В. Ф. Одоевский) .
«Горе от ума» — «общественная» комедия с социальным конфликтом «века нынешнего» и «века минувшего» . Чацкий является идеологом «века нынешнего» . Как все идеологи в комедии, он высказывается монологически.
Именно в монологах раскрывается отношение Чацкого к основным аспектам современной ему жизни: к воспитанию («Хлопочут набирать учителей полки...») ; к образованию («...Чтоб грамоте никто не знал и не учился») ; к службе («Как тот и славился, чья чаще гнулась шея...») ; к чинам («А тем, кто выше, лесть, как кружево плели...») ; к иностранцам («Ни звука русского, ни русского лица...») ; к крепостному праву («Тот Нестор негодяев знатных...») .
Многие высказывания Чацкого выражают мнение самого Грибоедова, то есть можно говорить, что Чацкий выступает в роли резонера.
Монологи Чацкого появляются в комедии в переломные моменты развития сюжета и конфликта.
Первый монолог — экспозиция («Ну что ваш батюшка?..») . Конфликт только намечается. Чацкий дает яркую характеристику московских нравов.
Второй монолог («И точно, начал свет глупеть...» ) — завязка конфликта. В нем дается резкое противопоставление «века нынешнего» и «века минувшего» .
Третий монолог («А судьи кто?» ) — развитие конфликта. Это программный монолог. В нем наиболее полно и всесторонне изложены взгляды Чацкого.
Четвертый монолог — важен для развития любовной интриги. В нем воплощается отношение Чацкого к любви.
Пятый монолог («В той комнате незначащая встреча...» ) — кульминация и развязка конфликта. Никто не слышит Чацкого, все танцуют или увлеченно играют в карты.
Шестой монолог («Вы помиритесь с ним, по раз-мышленьи зрелом...» ) — развязка сюжета.
В монологах раскрываются не только мысли и чувства Чацкого, но и его характер: пылкость, увлеченность, некоторый комизм (несоответствие между тем, что и кому он говорит) .
Монологам Чацкого присущи черты публицистического стиля. «Говорит, как пишет» , — характеризует его Фамусов. Чацкий использует риторические вопросы, восклицания, формы повелительного наклонения.
В его речи много слов и выражений, относящихся к высокому стилю, архаизмов («ум, алчущий по-знанья») .
Нельзя не отметить афористичность высказываний Чацкого («Свежо предание, а верится с трудом...»)
Бык - работник, трудящийся не покладая рук (в его случае - копыт), муха - лентяй, который все труды себе присваивает, а на деле только мешает. Правда, я немного не по переддосочному ответил, поэтому тебе вероятно придёться слегка перефразировать.