Когда Тарас был ещё Тарасиком, он бегал босиком и безштанов, с вечно сопливым носом, по своёму хутору. Голодное было время, 16-й векшёл, жрать было нечего и работы не было никакой. Матушка ему говаривала, чтомол, хватит бегать -то, давай бульбу садить, а то придёт зима и сдохнем досмерти от голода. А тому всё ни почём, лень ему было, но когда пришла осень, онвсё же взял одну картовку и закопал её где-то. Через неделю он пошёл собиратьсвой урожай, но не нашёл то место, куда он её воткнул. Заревел Тарасик на весьхутор, как колхозный бык, жрать-то нече, а хоцца, а нетука! Вот оказия-то! Стех пор и стали его звать Бульбой. И когда на них напали польские шляхи в 18-омвеке, Тарасу уже стукнуло 50 лет и он стал предводителем партизанского отрядаБорьба шла вяло и безрассудно, ума то мало было, куда что направить и кудаповернуть--он плохо понимал, вот тогда он со своей братией и сел писать письмотурецкому султану, мол ради Христа, я тебе мешок картошки отвалю.Султан говорит--ладно, а сам собрал войско, да и напал на Залежну Украину.Долго они мусолили друг дружку, а в перерывах пили горилку, да жрали сало,свиньи то ещё остались по хуторам, а вот коней уже всех сожрали и не на комстало воевать. Тогда они попросили перемирие и уехали все в Турцию на курорт.Там их всех и перебили до одного. . .Это время назвали Турецким гамбитом, котороевпоследствии стали употреблять в шахматах. Мол, нечего шататься по курортам, когда Родина в опасности.
Нещодавно я прочитала невелике оповідання «Федько-халамидник» Володимира Винниченка. Він мене вразив багатьма епізодами.
Це напрочуд душевний твір. Він сумний, бо закінчується трагічно. Події не залишають читача байдужим, вони западають у серці. На початку твору я побачила хлопця – бешкетника. Він хоче відібрати в інших дітей повітряного змія. Адже сильніший серед усіх та демонструє це усім. А далі видно, що за витівками проявляється добре серце, відданість друзям, правдивість Федька. Так він повертається, віддає змія та ще свої нитки. Він відвертий, адже не ховається, сильний та сміливий, прагне, щоб ним захоплювалися. Порівнюючи головного героя з Толиком, читач повністю стає на сторону Федька, адже він має добре серце.
Також мене вразила байдужість, брехливість Толика, зі страху він говорить неправду. Дуже шкода, що трагічна загибель Федька, нічому не навчила його: «коли Федькова труна сховалася за рогом вулиці й не було вже нікого видно, Толя відійшов од вікна, перекрутився на одній нозі й побіг гратися з чижиком».
Цей сумний твір глибоко проникає у душу своєю трагічністю та повчальністю.
2.Верный друг
3.Обещание.
4.Вечный колокол,предательство.