Шановна родино Монтеккі (або Капулетті),
Як журналіст одного з найпопулярніших періодичних видань, я хотів би висловити своє співчуття у зв'язку з трагічною втратою ваших дітей. Це надзвичайно важке випробування, і я бажаю вам міцності та терпіння у цей важкий час.
Можливо, що ваша дитина була частиною столітньої родинної війни, яка так довго домінувала ваше життя. Але втрата дитини є безперечною трагедією, яка переважає будь-які конфлікти та протистояння.
Якщо дозволите, я хотів би також висловити свою надію на те, що ця трагедія стане поштовхом до змін. Можливо, вона спонукає вас та ваші родини до того, щоб зупинити цей столітній конфлікт і покласти його на плечі минулих поколінь.
Я бажаю вам міцного здоров'я та здійснення цієї надії.
З повагою,
[Ваше ім'я]
ответ: а1. Ім\'я при народженні: Семюел Ленгхорн Клеменс.
2. Псевдонім, його походження: Марк Твен, псевдонім виник у минулому столітті в США, коли журналісти і письменники використовували псевдоніми для захисту від критики і зловживань.
3. Місце та час народження: 30 листопада 1835 року, в селі Флорид, Міссурі, США.
4. Родина(батьки): Твен народився в родині фермера Джона Маршалла Клеменса і його дружини Джейн Ламптон Клеменс. У них було сім дітей, і Твен був одним з цих дітей і другим з двох хлопчиків.
5. Навчання, освіта: У школі навчання Твен здобував середньої якості, і після закінчення школи він почав працювати у різних магазинах і на фармах. Твен також навчався відомим письменником, Джозефом Гоуш, хоча неформально. Він не мав формальної університетської освіти.
6. Рід діяльності: Твен був американським письменником, гумористом та сатириком, а також журналістом.
7. Творча спадщина (твори): Твен став відомим своїми творами про пригоди Тома Сойєра і Гекльбері Фінна, а також за свої романи "Життя на Міссісіпі", "Історія двох міст", "Принц та Жебрак", "Конек-Ґудзик". Він також написав безліч коротких і оповідань, науково-популярних та публіцистичних статей.
8. Обставини смерті і поховання: Марк Твен помер 21 квітня 1910 року в Нью-Йорку від серцевої недостатності. Він був похований на кладовищі Вудлон Цеметері в Елмерсі, Нью-Йорк.
Объяснение:
Рукопись «Слова» сохранилась только в одном списке, входившем в сборник древнерусских летописей, принадлежавший одному из наиболее известных и удачливых коллекционеров памятников русских древностей, графу Алексею Мусину-Пушкину. Со слов самого Мусина-Пушкина, он приобрёл рукопись у бывшего архимандрита упразднённого к томувремени Преображенского монастыря в Ярославле Иоиля в конце 1780-х годов. Однако эта версия, долгое время считавшаяся общепринятой, была опровергнута в исследованиях 1990-х годов. Согласно последним исследованиям, более вероятной считается версия о том, что Мусин-Пушкин, будучи обер-прокурором Синода, получил сборник, содержавший «Слово», из библиотеки Кирилло-Белозерского монастыря зимой1791/92 года и присвоил его [1].
Единственный известный науке средневековый список «Слова» погиб в огне московского пожара 1812 года, что дало повод сомневаться в подлинности произведения.
Первое печатное известие об открытии «Слова» появилось за границей, в гамбургском журнале «Spectateur du Nord» 1797 год(октябрь). «Два года тому назад, — писал анонимный автор статьи из России, частоотождествляемый с Н. М. Карамзиным — открыли в наших архивах отрывок поэмы под названием: „Песнь Игоревых воинов“, которую можно сравнить с лучшими Оссиановскими поэмами». В «Историческом содержании песни», составляющем предисловие к изданию 1800 года, повторены почти те же самые выражения. Первое издание 1800 года появилось без всяких указаний на лиц, трудившихся над чтением памятника, над его переводом, егоподстрочными объяснениями, преимущественно с исторической стороны, на основании «Российской истории» Татищева. Только на стр. VII предисловия, в примечании, замечено между прочим: «Подлинная рукопись, по своему почерку весьма древняя, принадлежит издателю сего (гр. Алексею Ивановичу Мусину-Пушкину), который, чрез старания и к знающим достаточно российский язык, доводил чрез несколько лет приложенныйперевод до желанной ясности, и ныне по убеждению приятелей решился издать оный на свет».
В состав Мусин-Пушкинского сборника, кроме «Слова», входил также ряд летописных текстов и литературных повестей, в том числе одна из редакций древнерусского перевода византийского романа «Дигенис Акрит» («Девгениево деяние»). Состав этих текстов и сохранившиеся цитаты из них (преимущественно в «Истории государстваРоссийского» Карамзина) позволяют датировать создание рукописи XVI веком, причём переписчик включил в неё, как это было обычно в таких сборниках, и ряд более древних сочинений, в том числе и «Слово».