Снежная королева, владычица над зимой и смертью, Ледяная Дева, Фея Льдов, Снежная Ведьма — классический персонаж скандинавского фольклора. Царство Снежной королевы – холодное безжизненное вечные льды и снега – исследователи называют воплощением самой смерти, загробного мира, как видел его Андерсен. Кая, попавшего в царство Снежной королевы, родные считают погибшим.
Снежная королева восседает на троне, стоящем на озере, называемом «зеркалом разума» . Она воплощает холодный абсолютный разум и холодную абсолютную красоту, лишенные любых проявлений чувства. Во дворце Снежной королевы Кай, сердце которого превратилось в кусок льда, складывает слова из льдинок, мечтая сложить слово «вечность» — тогда Снежная королева подарит ему «весь свет и пару новых коньков» . Желая постичь вечность, герой не понимает, что мир нельзя постичь без чувств, одним холодным, пусть и абсолютным, разумом.
Объяснение:
Москва 1957г Сказка - Г.Х. Андерсена
Книга показує два життя: американський стиль життя й
прагматизм існування versus благородство вчинків і справжнє кохання. На
думку Рут Міншулл, роман «Історія одного кохання» є високо-тонним
твором. «Високо-тонний твір не має бути веселим кожної хвилини. «Історія
кохання Еріка Сігела – чудовий приклад високо-тонної історії про молоду
пару, що знайомиться на рівні взаємного антагонізму, закохується,
піднімається по тону до чарівливо кепкувальних, але змістовних стосунків.
Горе (в останній частині книги) показує, яким чином високо-тонні люди
поводяться в подібній ситуації. Критика цієї книги розділяється на дві
частини: за або проти. Здається, ніхто не залишається байдужим».
Ця книга стала реакцією на неромантизм дійсності й виявилася не
літературним, а соціальним явищем. Драма батьківської й синівської любові,
конфлікт поколінь, проблема щирого й чистого почуття – ось основні теми
зображення у творі.
Крім того, автор, будучи людиною освіченою, прокладає стежки між
белетристикою й віковими літературними образами, міфологічними
мотивами. Ми легко знаходимо відгомін шекспірівської трагедії «Ромео і
Джульєтта».
Кирила Петрович Троекуров)