Леся Українка… Під цим іменем ми знаємо доньку досить відомої української дитячої письменниці Олени Пчілки, Ларису Косач-Квітку. Хто ж вона, ця тендітна дівчина з сумними очима? Леся була і поетесою, і драматургом, і публіцистом. А ще вона мала великий дар музиканта. Та тяжка хвороба – туберкульоз кісток – стала на заваді тому, щоб дівчина обрала музику справою свого життя. Дуже важко було дівчині прощатися з музикою, та вибору вона не мала. Саме про це пише Леся у вірші «До мого фортепіано»:
Мій давній друже! Мушу я з тобою
Розстатися надовго… Жаль мені!
Леся Українка не могла відвідувати школу, адже хвороба часто не давала їй навіть піднятися з ліжка. Та, не дивлячись на це, дівчина стала високоерудованою людиною, самостійно вивчила більше десяти мов. Леся ніколи не здавалася. Вона обрала собі шлях, яким йшов Т. Г. Шевченко, І. Я. Франко – шлях поета-борця, поета-пророка. Недарма у своїй творчості вона постійно перебувала у пошуках ідеалу борця за народне щастя. Леся з повагою ставилася до сильних духом, гордих та цілеспрямованих людей. Вона не визнавала слабкодухості, вважала, що у того, хто веде за собою народ, немає права на поразку. Її герої різні, але їх об`єднує саме ця риса.
У багатьох віршах Лесі Українки йдеться саме про боротьбу народу за національну гідність та волю. Візьмемо, наприклад, поезію «Досвітні вогні». Мені здається, що цей вірш схожий на поезію І. Франка «Каменярі». Леся показує в алегоричному образі вогнів передову прогресивну думку. І хоча ще сплять промені сонця, та вже горять досвітні вогні, засвічені руками робітників.
Леся щиро вірить у майбутнє свого народу, у те, що він не скориться та підніметься нарешті з колін. Мене вражають герої поезії «Досвітні вогні», що «сіють квітки на морозі», адже саме вони завдяки своїй силі духу та безстрашності проклали стежку у наше сучасне життя.
Сама ж поетеса також не збиралася покладатися на волю обставин. Не дивлячись на страшну хворобу, вона продовжувала жити і творити. Власне життя Леся Українка не може відділити від життя свого народу – саме для нього вона дихає і пише. Але як же складно було їй це робити:
Так, я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні…
Саме праця і вічна боротьба супроводжували Лесю Українку все життя. Можливо, саме тому Іван Франко назвав її наймужнішим поетом України. У наш час люди не хочуть боротися – сидять і чекають, доки стане краще. Часто навіть молодь жаліється, що немає роботи, мало платять… А щоб щось змінити – діяти нікому не хочеться. Але ж з неба нічого не падає! І щоб чогось досягти, треба багато і наполегливо працювати. Життя Лесі Українки – яскравий приклад цьому!
Семья Катерины Петровны
1. Описание жилья. Как выглядят дома этих семей, обстановка.
Было свое хозяйство.
Чистота, порядок в доме. Вытряхивала половики, занималась хозяйством
2. Внешний вид хозяев домов. Как они себя ведут, во что одеты.
Обстоятельная бабушка-генерал.
Дед немногословный.
Дед аккуратно одет.
3. Отношение к деньгам.
Запас на черный день.
4. Ценности дома. Отношение к детям.
Катерина Петровна учит совестливости, честности. Хочет, чтобы ее внук вырос совестливым, а не таким, как левонтьевские.
Семья Левонтия
1. «Стоял он сам собою, на и ничего-то ему не мешало смотреть на свет белый кое-как застекленными окнами – ни забор, ни ворота, ни наличники, ни ставни».
Левонтий бил остатки стекол в окнах, ругался, гремел, плакал.
2. В доме Левонтия все сами по себе, занимаются бездельем.
Загнанная, суетливая, покорная тетка Васеня.
Левонтий любил поговорить, особенно пьяненький.
Выходил на улицу в рубахе без пуговиц, штаны на одной пуговке держались.
3. Всегда брала в долг. Когда Левонтий приезжал с деньгами, закатывали пир на всю деревню.
4. Родители не следят за детьми. Дети предоставлены сами себе. Живут вне правил и законов деревни.
Объяснение: