Не треба сліз, не хмур, кохана, брови й не схиляй лице своє сумне (Б, А). Бідна волошко, чому ти у житі, а не на клумбі волієш рости? (Б, А). Непорушно стоять дерева, загорнені в сутінь, рясно вкриті кра росою (Г, А). Крім запорожчан, набилося, звичайно, багато і місцевих (Г, В). Розплющивши очі, Леонід побачив над собою каламутне небо (Г). Бійці, здебільшого вусаті статечні чоловіки, зриваються на ноги, нагледівши офіцерів, і завмирають у готовності (Г). Там, кажуть, з гір усю країну видно (В).
Був соняцний весняний день. Птиці щебетали. Та рапотом мені захотілось до ліса. Я зібрав свої речі, та пішов на прогулянку. Білі хмаринки так і пливли по блакитному небу. Повітря тепле тепле. Ось вже підхожу до лісу. Я йшов стежкою, та побачив гарну, затишну галявину. Підійшов розтеливши свою ковдру, сів та дістав свій обід, який дала із собою матуся. Но рапотм я почув голос дівчинки яка кликала на до Підійшовши до неї я запитав: Ти заблукала? А вона відповіси мені: Так я гуляла по лісу, та побачила зайчика. Побіжала за ним, а він від мене, так і заблукала. Підемо я тебе виведу, але спочатку ми поїсимо. Ми прийшли до моєї галявини та почали обідати. І тут я у неї спита: Як тебе звуть? Мене Марийчко. А тебе? А мене Павло. Так ми з нею познайомились, і кожний тиждень ходили до ліса разом.
