Поетичну творчість Шевченка можемо природно поділити на чотири періоди, які суттєво відрізняються між собою.
Перший період – від 1838 до 1843 р., тобто від звільнення з кріпацтва до першої подорожі на Україну. Тут Шевченко стоїть ще на романтичному грунті, пише балади і сентиментальні думки, складає невеликі, а згодом і більші історичні поеми, вінцем яких є поема «Гайдамаки», розпочата ще 1838-го, а закінчена 1841 р., безсумнівно, під впливом повісті Чайковського «Вернигора», хоч в основу її змісту поет поклав оповідання свого діда і народні легенди про Коліївщину. У своїх поемах Шевченко ідеалізує козаччину з її гетьманами, військовими походами і пожарами. Але й тут уже виявляється нахил поета до реалістичного трактування предмету, до аналізу людських почувань і до суто психологічних проблем. Цього ж першого періоду з’явилися чудова мелодійна поемка «Катерина» і гарний фрагмент «Мар’яна-черниця».
У другому періоді, який триває від першої подорожі на Україну аж до ув’язнення поета навесні 1847 року, геній Шевченка широко розправляє крила, з великою силою вдаряє в різноманітні струни. Романтична струна не одразу перестає звучати – ще й тепер Шевченко пише деякі балади, але суто баладний тон у них поступово слабне і замовкає, а переважають щораз потужніші ноти психологічного і суспільного аналізу.
Козацька традиція відлунюється також у поемах «Невольник» і «Чернець» (остання розпочата ще на свободі, але написана вже в оренбурзьких степах), але вона вже не становить головного мотиву поеми, а є радше реквізитом делікатного психологічного аналізу. Романтична наївність поглядів на рідну історію поступається місцем критиці, не раз дуже гострій; у хвилини зневіри поет готовий віддати половину своїх найкращих літ, аби лише забути давню історію. З рамок національної і релігійної боротьби чуття поета виривається на широке поле одвічної борні людського духу за поступ і свободу – він пише «Івана Гуса» і «Кавказ», де зичить успіху тим самим черкесам, які вбили його приятеля де Бальмена. З іншого боку, з української національної позиції Шевченко переходить на позицію суспільну, піднімає могутній голос в обороні кріпаків і підноситься на високе становище вчителя, народного пророка, звинувачувача політичного і суспільного деспотизму. Але поруч із цим з-під його пера виходять і такі прегарні реалістичні образки з народного життя, як «Наймичка», в якій поет з великим захопленням змалював вияви жертовності, продиктованої материнською любов’ю.
Несподіване, страшне нещастя підтяло цю широку поетичну творчість, знищило навіть деякі вже написані твори, як, наприклад, поему про Гуса. Під тиском військової дисципліни Шевченкові важко було й думати про таку широку поетичну творчість. Під впливом суворих людей і ще суворішої природи киргизьких степів поет самозаглиблюється, аналізує себе самого і виливає на папір власні тугу і страждання. Період цієї другої неволі поета – це період ліричних пісень, почасти глибоко суб’єктивних, а проте не позбавлених широкого суспільного і політичного обрію, почасти – надзвичайно оригінальних і характеристичних переробок українських народних пісень.
Нарешті, четвертий період – то час від 1858 року до смерті поета. Лірична поезія, розпочата в неволі, звучить тут і далі, набирає сили і розширюється аж до могутніх акордів «Оди до світла», яку можна назвати натхненним апофеозом світла, свободи і поступу.
Характерною особливістю цього періоду є повернення генія Шевченка до реалістичних тем. Імпульс до такого повернення дало, безсумнівно, вчитування в Біблію, й зокрема в Псалтир і Книги Пророків, в Апокаліпсис. Ясна річ, що саме з цих творів Шевченко уклав собі своєрідну історіософію, що з них черпав свої думки про майбутнє, в якому передбачав якийсь великий катаклізм – день суду за сповнені тепер гріхи.
Метафора-это вид художественной выразительности,приём переноса значения одного предмета,на другой за счёт сходства ,уподобление одного явления другому,путём скрытого сравнения. Для понимания ,что такое метафора,попробуйте найти метафору в тексте.Прочтите внимательно текст,выделите слова,употреблённые в переносном значении.Подберите синонимы к этим словам,с прямым значением.Найдите черты сходства или скрытое сравнение ,если получилась-перед вами метафора. Различные виды метафор : -по сходству признаков предметов,явлений:-золотое яблоко (солнце) и глазное яблоко,крылья мельницы и крылья птиц (схожа форма предмета), -по цвету,перенося прямое значение в переносное:-розовые лепестки и розовые мечты,чёрная зависть и чёрная краска, -по сходству функций,перенос действия на предмет:дворник и дворники в автомобиле,сторож и молочный сторож(железная пластинка,не дающая молоку "убегать"),полилась вода и полилась мелодия, -по сходству расположения предметов:нос на лице и нос лодки,лисий хвост и хвост поезда. Метафоры добавляют тестам образность,добавляют новый,ёмкий смысл слов разгадать скрытый смысл произведений.Примеры из классики русской литературы: -В саду горит костер рябины красной (С.Есенин)-костёр рябины метафора, -"пока свободою горим, пока сердца для чести живы..."(А.Пушкин)-"свободою горим" и "сердца живы"-метафоры, -"Она поет - и звуки тают,"(М.Лермонтов)-"звуки тают-метафора, -"Дул север. Плакала трава" (А.Фет)-"плакала трава-метафора. "И очи синие, бездонные Цветут на дальнем берегу. (А А. Блок)-“очи. цветут… на берегу”-метафора. Дети,"цветы нашей жизни"-получайте знания и не "висите на волоске" от неприятностей,не слушая родителей."цветы нашей жизни","висеть на волоске"-это повседневные метафоры нашей жизни. Эпитет-художественный приём в литературе,характеризует предмет или явление,добавляя образное и более красочное определение. Эпитеты могут выражаться разными частями речи,но в основном прилагательными : Улыбнулись сонные берёзки, Растрепали шелковые косы. (Есенин) Сонные берёзки,шелковые косы-эпитеты,выражены прилагательными. "И горько жалуюсь, и горько слезы лью" (Пушкин).Горько жалуюсь и лью-эпитеты,выражены наречием. "Ой, каб Волга-матушка да вспять побежала!" (Толстой)Волга-матушка-эпитет,выражен существительным.
Гипербола-преувеличение,специфическое утрирование ,художественный приём комического стиля.Служит средством привлечения внимания читателей к проблемам общества,выявлению противоречий,пороков,негативных явлений. Н.Некрасов-"что взмах-то готова копна". Ильф и Петров-"Храпит,как трактор".
Мета́фора — слово или выражение, употребляемое в переносном значении, в основе которого лежит сравнение неназванного предмета или явления с каким-либо другим на основании их общего признака.
Олицетворение — это литературный прием перенесения свойств и качеств человека на неодушевлённые предметы и отвлеченные понятия. Для создания образности и выразительности речи писатели используют различные художественные средства, среди которых можно назвать олицетворение. Эпи́тет — определение при слове, влияющее на его выразительность, красоту произношения.
Гипе́рбола — стилистическая фигура явного и намеренного преувеличения, с целью усиления выразительности и подчёркивания сказанной мысли.
Аллитерация — повторение одинаковых или однородных согласных в стихотворении, придающее ему особую звуковую выразительность
АЛЛЕГО́РИЯ-Иносказание, выражение чего-н. отвлечённого, какой-н. мысли, идеи в конкретном образе.
АССОНА́НС-То же, что созвучие.
ЗАГА́ДКА-Изображение или выражение, нуждающееся в разгадке.
Посло́вица — малая форма народного поэтического творчества, облачённая в краткое, ритмизованное изречение, несущее обобщённую мысль, вывод, иносказание с дидактическим уклоном.
ПОГОВО́РКА-Выражение, преимущ. образное, не составляющее, в отличие от пословицы, цельного
́да — многозначный литературоведческий и музыковедческий термин.
Антите́за — риторическое противопоставление, стилистическая фигура контраста в художественной или ораторской речи, заключающаяся в резком противопоставлении понятий, положений, образов, состояний, связанных между собой общей конструкцией или внутренним смыслом.
Розвиток поетичної творчості Шевченка
Іван Франко
Поетичну творчість Шевченка можемо природно поділити на чотири періоди, які суттєво відрізняються між собою.
Перший період – від 1838 до 1843 р., тобто від звільнення з кріпацтва до першої подорожі на Україну. Тут Шевченко стоїть ще на романтичному грунті, пише балади і сентиментальні думки, складає невеликі, а згодом і більші історичні поеми, вінцем яких є поема «Гайдамаки», розпочата ще 1838-го, а закінчена 1841 р., безсумнівно, під впливом повісті Чайковського «Вернигора», хоч в основу її змісту поет поклав оповідання свого діда і народні легенди про Коліївщину. У своїх поемах Шевченко ідеалізує козаччину з її гетьманами, військовими походами і пожарами. Але й тут уже виявляється нахил поета до реалістичного трактування предмету, до аналізу людських почувань і до суто психологічних проблем. Цього ж першого періоду з’явилися чудова мелодійна поемка «Катерина» і гарний фрагмент «Мар’яна-черниця».
У другому періоді, який триває від першої подорожі на Україну аж до ув’язнення поета навесні 1847 року, геній Шевченка широко розправляє крила, з великою силою вдаряє в різноманітні струни. Романтична струна не одразу перестає звучати – ще й тепер Шевченко пише деякі балади, але суто баладний тон у них поступово слабне і замовкає, а переважають щораз потужніші ноти психологічного і суспільного аналізу.
Козацька традиція відлунюється також у поемах «Невольник» і «Чернець» (остання розпочата ще на свободі, але написана вже в оренбурзьких степах), але вона вже не становить головного мотиву поеми, а є радше реквізитом делікатного психологічного аналізу. Романтична наївність поглядів на рідну історію поступається місцем критиці, не раз дуже гострій; у хвилини зневіри поет готовий віддати половину своїх найкращих літ, аби лише забути давню історію. З рамок національної і релігійної боротьби чуття поета виривається на широке поле одвічної борні людського духу за поступ і свободу – він пише «Івана Гуса» і «Кавказ», де зичить успіху тим самим черкесам, які вбили його приятеля де Бальмена. З іншого боку, з української національної позиції Шевченко переходить на позицію суспільну, піднімає могутній голос в обороні кріпаків і підноситься на високе становище вчителя, народного пророка, звинувачувача політичного і суспільного деспотизму. Але поруч із цим з-під його пера виходять і такі прегарні реалістичні образки з народного життя, як «Наймичка», в якій поет з великим захопленням змалював вияви жертовності, продиктованої материнською любов’ю.
Несподіване, страшне нещастя підтяло цю широку поетичну творчість, знищило навіть деякі вже написані твори, як, наприклад, поему про Гуса. Під тиском військової дисципліни Шевченкові важко було й думати про таку широку поетичну творчість. Під впливом суворих людей і ще суворішої природи киргизьких степів поет самозаглиблюється, аналізує себе самого і виливає на папір власні тугу і страждання. Період цієї другої неволі поета – це період ліричних пісень, почасти глибоко суб’єктивних, а проте не позбавлених широкого суспільного і політичного обрію, почасти – надзвичайно оригінальних і характеристичних переробок українських народних пісень.
Нарешті, четвертий період – то час від 1858 року до смерті поета. Лірична поезія, розпочата в неволі, звучить тут і далі, набирає сили і розширюється аж до могутніх акордів «Оди до світла», яку можна назвати натхненним апофеозом світла, свободи і поступу.
Характерною особливістю цього періоду є повернення генія Шевченка до реалістичних тем. Імпульс до такого повернення дало, безсумнівно, вчитування в Біблію, й зокрема в Псалтир і Книги Пророків, в Апокаліпсис. Ясна річ, що саме з цих творів Шевченко уклав собі своєрідну історіософію, що з них черпав свої думки про майбутнє, в якому передбачав якийсь великий катаклізм – день суду за сповнені тепер гріхи.