3 розділ “Айвенго” скорочено Коли господареві маєтку Седріку-Саксу доповіли, що Жворський пріор та лицар ордену храмовиків Буа-Пльбер просять прихистку серед негоди, він не був радий цьому візиту. Храмовик прославився як найсміливіший лицар свого ордену, але водночас були відомі його гордощі, чванливість та жорстокість. Небагато з тих, кому пощастило повернутися з Палестини, говорили, що це людина з безжальним серцем. Однак Седрік, хоча й не був вдоволений візитом непроханих гостей, запросив їх до вечері. У кімнаті на стінах була розвішана вояцька та мисливська зброя, увесь інтер’єр мав на собі відбиток тої грубої простоти саксонської доби, яку так любив і якою пишався Седрїк. З обличчя володаря замку було видно, що він має щиру, але запальну та швидку вдачу. Це був чоловік середній на зріст, плечистий, з довгими руками і дужий, як людина, що звикла до труднощів мисливського життя або до війни. 4 розділ “Айвенго” скорочено Господар попередив пізніх візитерів, що говоритиме з ними саксонською мовою, бо вважає за свій обов’язок спілкуватись мовою предків. Поява у залі леді Ровени справила велике враження на лицаря Буа-Гільбера. Не зважаючи на пересторогу її опікуна, Бріян де Буа-Гільбер не зводив очей з чарівної саксонки. Ровена була висока на зріст і надзвичайно струнка, мала ясні блакитні очі під густими темними бровами та розкішне волосся каштаново-русявого кольору, що було вигадливо завите у численні буклі. Щойно Ровена помітила, як палко дивиться на неї лицар, вона відразу затулила обличчя серпанком. Пріор запросив красуню-дівчину з її опікуном на турнір, що мав відбутись невдовзі. — Ще не вирішено,— відповів Седрік,— чи поїдемо ми туди взагалі. Мені не до вподоби ці суєтні свята, що були невідомі моїм предкам за тих часів, коли Англія була вільна. — Принаймні дозвольте сподіватися,— сказав пріор,— що вкупі з нами вам легше буде наважитися туди поїхати; коли по дорогах тепер так небезпечно, не слід відмовлятися від товариства сера Бріяна де Буа-Гільбера. — Пріоре,— відповів сакс,— їздивши досі нашою країною, я не вдавався до сторонньої до покладаючись лише на свій добрий меч та вірних челядників. Розмову перебив воротар, з’явившись сповістити, що якийсь незнайомий коло воріт благає пустити та прийняти його. 5 розділ “Айвенго” скорочено Цим незнайомим був єврей на ім’я Ісаак з Йорку; і хоча абат та ли-цар-храмовник були обурені тим, що можуть опинитись в одному товаристві з невірним євреєм, Седрік наказав впустити подорожнього, як велить звичай гостинності. Ісаак виявився високим, худорлявим старим чоловіком із правильними рисами обличчя; орлиний ніс, гострі чорні очі, високе, все в зморшках, чоло, довге сиве волосся й борода справляли гарне враження. Проте ніхто з гостей довго не хотів поступитися йому місцем, аж доки один прочанин не запропонував сісти поряд. Розмова поступово зійшла на питання військової доблесті саксів, яку вони виявили у Святій Землі, і прочанин зауважив, що англійські лицарі не були нижчі ані від кого з тих, хто бився за святу землю. Він сам бачив, як сам король Ричард та п’ять його лицарів на турнірі після завоювання Сен-Жан-д’Акра викликали до бою супротивників і як того дня кожний із тих лицарів тричі виходив на герць і кидав додолу трьох супротивників. Сер Бріян де Буа-Гільбер заперечив, що лише один лицар скинув його додолу з коня, та й то це нібито відбулося через простий випадок та необачність його коня: то був лицар Айвенго. З усіх шести лицарів він, відповідно до своїх років, здобув найбільше слави на турнірі. Обстоюючи честь Айвенго, прочанин запропонував частинку святого хреста з монастиря гори Кармельської у вигляді запоруки того, що коли лицар Айвенго повернеться з-за чотирьох морів до Британії, він зобов’язаний буде прийняти виклик Бріяна де Буа-Гільбера. Усі познімали шапки перед реліквією. Та храмовник не звернув на неї жодної уваги. Він зняв із шиї золотий ланцюг і, кинувши його на стіл, сказав: — Хай пріор Еймер збереже мою запоруку разом із запорукою цього невідомого перехожого…
Произведение относится к лирическому творчеству поэта и по жанровой направленности является песней, раскрывающей авторские чувства и мысли.
Основной тематикой стихотворения отображаются детские воспоминания поэта в виде описания горницы, являющейся одной из центральных комнат русского дома.
Композиционная структура стихотворения представляет собой метрическую систему, в которой стихосложение имеет слогоударную форму, и состоит из четырех четверостиший (катренов), сложенных в линейную, последовательную схему.
В первой строфе описывается экспозиция в виде места действия повествования, горницы. Во второй строфе действие подвергается завязке в форме начала действий лирического героя, которые в содержании третьей строфы приходят к стихотворной развязке в виде планирования мероприятий для преодоления душевных терзаний. Кульминацией стихотворения становится авторская мысль о необходимости построения дальнейшей судьбы, несмотря на потери, боль и тоску.
Повествовательное содержание ведется от лица лирического героя, передающего авторский поэтический замысел в форме изображения внутреннего конфликта, выраженного в духовном кризисе человека.
Выше мы рассмотрели взаимодействие человека с миром социальной экономики и влияние последней на Человека. Однако Человек взаимодействует не только с миром социальной экономики, но со всем окружающей средой, и даже с вселенной. Человек осуществляет обмен с окружающей средой не только энергией, информацией или вещами, но и всеми своими свойствами, некоторые из которых не всегда безопасны.
Проблема человека и его деятельности в окружающей среде становится все более актуальной, поскольку именно в Человеку опосредованное природа с развитием цивилизации, ее многочисленными связями и взаимозависимости. Современные условия производства требуют от человека все большего - учета возможных последствий ее деятельности. Она по сути своей является одновременно актом и личным и общественным (общественным), а потому влияет как на самого человека, его цели, ценности, дальнейшее развитие, так и на социальную и природную среду. В. И. Вернадский первым осознал, что человек - весьма активная сердцевина биосферы, ее вторжение в окружающий мир порождает т.н. "ноосферу" - продукт деятельности человека. Ему также принадлежит мысль о том, что прагматичный утилитаризм, который вообще присущ человеку, должно уступить место гуманизации в широком понимании. Он настаивал на том, что освоение природы на Земле и окружающей среды во Вселенной необходимо осуществлять на принципах гармонии человеческой деятельности с миром, в котором она реализуется. В. И. Вернадский писал: "В последние века появился новый фактор, который увеличивает количество свободных химических элементов, преимущественно газов и металлов, на земной поверхности. Еще большее влияние оказывает человек полным изменением лику Земли, тем, что производится ею во все больших и больших размерах по мере развития культуры и распространения влияния культурного человечества. Земная поверхность превращается в города и культурную землю и резко меняет свои химические свойства. Изменяя характер химических процессов и химических продуктов, человек совершает работу космического характера, она является с каждым годом все более значительным фактором в минеральных процессах земной коры и мало-помалу меняет их направление ".
3 розділ “Айвенго” скорочено Коли господареві маєтку Седріку-Саксу доповіли, що Жворський пріор та лицар ордену храмовиків Буа-Пльбер просять прихистку серед негоди, він не був радий цьому візиту. Храмовик прославився як найсміливіший лицар свого ордену, але водночас були відомі його гордощі, чванливість та жорстокість. Небагато з тих, кому пощастило повернутися з Палестини, говорили, що це людина з безжальним серцем. Однак Седрік, хоча й не був вдоволений візитом непроханих гостей, запросив їх до вечері. У кімнаті на стінах була розвішана вояцька та мисливська зброя, увесь інтер’єр мав на собі відбиток тої грубої простоти саксонської доби, яку так любив і якою пишався Седрїк. З обличчя володаря замку було видно, що він має щиру, але запальну та швидку вдачу. Це був чоловік середній на зріст, плечистий, з довгими руками і дужий, як людина, що звикла до труднощів мисливського життя або до війни. 4 розділ “Айвенго” скорочено Господар попередив пізніх візитерів, що говоритиме з ними саксонською мовою, бо вважає за свій обов’язок спілкуватись мовою предків. Поява у залі леді Ровени справила велике враження на лицаря Буа-Гільбера. Не зважаючи на пересторогу її опікуна, Бріян де Буа-Гільбер не зводив очей з чарівної саксонки. Ровена була висока на зріст і надзвичайно струнка, мала ясні блакитні очі під густими темними бровами та розкішне волосся каштаново-русявого кольору, що було вигадливо завите у численні буклі. Щойно Ровена помітила, як палко дивиться на неї лицар, вона відразу затулила обличчя серпанком. Пріор запросив красуню-дівчину з її опікуном на турнір, що мав відбутись невдовзі. — Ще не вирішено,— відповів Седрік,— чи поїдемо ми туди взагалі. Мені не до вподоби ці суєтні свята, що були невідомі моїм предкам за тих часів, коли Англія була вільна. — Принаймні дозвольте сподіватися,— сказав пріор,— що вкупі з нами вам легше буде наважитися туди поїхати; коли по дорогах тепер так небезпечно, не слід відмовлятися від товариства сера Бріяна де Буа-Гільбера. — Пріоре,— відповів сакс,— їздивши досі нашою країною, я не вдавався до сторонньої до покладаючись лише на свій добрий меч та вірних челядників. Розмову перебив воротар, з’явившись сповістити, що якийсь незнайомий коло воріт благає пустити та прийняти його. 5 розділ “Айвенго” скорочено Цим незнайомим був єврей на ім’я Ісаак з Йорку; і хоча абат та ли-цар-храмовник були обурені тим, що можуть опинитись в одному товаристві з невірним євреєм, Седрік наказав впустити подорожнього, як велить звичай гостинності. Ісаак виявився високим, худорлявим старим чоловіком із правильними рисами обличчя; орлиний ніс, гострі чорні очі, високе, все в зморшках, чоло, довге сиве волосся й борода справляли гарне враження. Проте ніхто з гостей довго не хотів поступитися йому місцем, аж доки один прочанин не запропонував сісти поряд. Розмова поступово зійшла на питання військової доблесті саксів, яку вони виявили у Святій Землі, і прочанин зауважив, що англійські лицарі не були нижчі ані від кого з тих, хто бився за святу землю. Він сам бачив, як сам король Ричард та п’ять його лицарів на турнірі після завоювання Сен-Жан-д’Акра викликали до бою супротивників і як того дня кожний із тих лицарів тричі виходив на герць і кидав додолу трьох супротивників. Сер Бріян де Буа-Гільбер заперечив, що лише один лицар скинув його додолу з коня, та й то це нібито відбулося через простий випадок та необачність його коня: то був лицар Айвенго. З усіх шести лицарів він, відповідно до своїх років, здобув найбільше слави на турнірі. Обстоюючи честь Айвенго, прочанин запропонував частинку святого хреста з монастиря гори Кармельської у вигляді запоруки того, що коли лицар Айвенго повернеться з-за чотирьох морів до Британії, він зобов’язаний буде прийняти виклик Бріяна де Буа-Гільбера. Усі познімали шапки перед реліквією. Та храмовник не звернув на неї жодної уваги. Він зняв із шиї золотий ланцюг і, кинувши його на стіл, сказав: — Хай пріор Еймер збереже мою запоруку разом із запорукою цього невідомого перехожого…
Джерело: https://dovidka.biz.ua/ayvengo-skorocheno-po-rozdilam/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua