Ровена і Ребекка – важливі персонажі роману «Айвенго» Вальтера Скотта. Зіграли важливу роль в сюжеті.
Вони обидві кохали одного лицаря Айвенго. Робили усе, залежне від них, коли мова йшла про до йому. Були заможні. Зростали без матерів. Обидві дівчини по-своєму красиві.
Та попри все вони - яскраві протилежності.
Ровена найбагатша спадкоємиця знатного саксонського роду, сама доля судила шанобливе ставлення інших до неї. Леді наділена гарною вродою. «Троянда краси й безцінна перлина, найпрекрасніша з тисячі, запашна мирра, зерно ладану» - так казали інші про неї. «Ставна й висока на зріст, але не настільки висока, щоб це впадало в око» . Сліпучою білизною вирізнялась її шкіра, а обриси голови й обличчя були наділені шляхетністю та розумом. «Ясні блакитні очі, опушені довгими віями, дивилися з-під тонких каштанових брів, що надавало виразності її чолу, … очі ці були здатні як запалювати, так і втішати, як повелівати, так і благати». Одяг прикрашали коштовності та золото. Проте знатна леді була милостива до бідних та прочан зі святих місць, її душа була щедра на милостиню для них. Вміла скривати та управляти своїми емоціями. Коли її хвилювали новини про Айвенго, вона уміла нічим не виказувала свого хвилювання перед іншими. Смілива Ровена, незважаючи на страх, що викликало згадування про розбійників, гаряче підтримала пропозицію свого опікуна, податися в дорогу. Опікун Ровени сподівався, що за відсутності Айвенго дівчина змінить свої почуття. Проте вона була непоступливою щодо своїх почуттів. Сміливо заявляла опікуну, що радше піде в монастир, ніж погодиться розділити трон з Ательстаном. Цей рішучий протест противитися зовнішньому тиску пояснювався характером її виховання. Адже «з дитинства привчилася не лише діяти на свій розсуд, але й повелівати іншими». У полоні просить свого ворога врятувати Айвенго. Коли усі негаразди закінчились, в очах Ровени видно надію на щасливе майбутнє з лицарем та порозуміння з опікуном.
Ребекка – єврейка, тому її становище у суспільстві уже було нижчим від леді Ровени. Вона теж по-своєму чарівна. Мала смаглявий відтінок шкіри, густе чорне волосся. ЇЇ карі очі, наповненні глибиною почуттів, блищали під тонкими вигнутими чорними бровами, «білі зуби виблискували, як перли». Мала гарну поставу, одягнута у східне вбрання. Проте Ребекка далеко поступається в красі чарівній саксонці Ровені. З раннього дитинства вирізнялася твердою волею стю і кмітливістю, боязкість була чужою для її душі. Батько навчав до рівного і чемного поводження з усіма, оточував розкішшю. Хоч дівчина завжди усвідомлювала про ненадійність умов, в яких вони жили, але не успадкувала догідливість, підлабузництво і хитрість батька. «Трималася з гордовитою скромністю, ніби підкоряючись несприятливим обставинам, в які була поставлена через належність до зневаженого племені, але водночас вона усвідомлювала себе гідною вищого становища». Дівчина побожна, щедра, справедлива, має силу волі та гострий розум. «У цьому гаманці, — сказала Ребекка, — ти знайдеш сотню цехінів. Поверни своєму господареві те, що йому треба, а інше візьми собі». Якщо у полоні «саксонська спадкоємиця могла розраховувати на певну ввічливість щодо неї, то єврейці ні на що було сподіватися». Реберцці не один раз доводилось перемагати небезпеки, ось чому вона не розгублювалась у такі хвилини. «Стій, де стоїш, зарозумілий лицарю… один крок вперед — і я кинуся вниз» - сміливо каже ворогові. Дівчина досить освічена, знає французьку мову. Наділена величезними знаннями у лікуванні, тому користується пошаною серед свого народу. «Коли язичник поранений і в біді, він стає братом єврея», – такими словами просить батька підвезти пораненого Айвенго. Доглядає та лікує лицаря. На процесі по звинуваченню у чаклунстві, спочатку одна проти багатьох, проте розумна та кмітлива. Усвідомлюючи свою роль у суспільстві, приймає речі такими, як вони є. Тому, коли не отримує відповіді на свої почуття від Айвенго, їде геть.
Обидві героїні займають значне місце у романі. Захоплюють читача.
Пять причин: 1. Крушение планов 2. Проблемы с внешностью 3. Пренебрежение со стороны других людей 4. Ощущение проигрыша сверстникам 5. Лишение чего либо (вещей, праздников, возможностей...) Пять 1. Составить новый план еще лучше предыдущего. Поверить в него. 2. Любить себя. Найти похожего на себя актера (актрису) кино. (Такие всегда есть!) 3. Просто забыть об этом человеке. (Пренебрежение всегда исходит от кого то конкретного) 4. Найти свою игру. Каждый человек в чем-то сильнее и лучше других. 5. Не привязываться к вещам и внешним символам. Фокусироваться на внутренней сущности.
При анализе рассказа "Шуточка" обращает на себя внимание то, что повествование ведётся в двух временах. Настоящий момент (подчёркивается употреблением глаголов в настоящем времени) к концу рассказа становится далёким о котором вспоминает рассказчик. Он является главным действующим лицом, а весь сюжет строится вокруг его отношений с барышней Наденькой. Его чувства к ней несерьёзны, это просто развлечение, "шуточка" - которая, однако, может ранить.
Во время катания с горки главный герой произносит признание в любви, а Наденька не может понять, в самом ли деле она его слышала, или это был шум ветра. То, что для рассказчика - шутка, для девушки почти что мука. "Нетерпеливо, грустным, проникающим взором" смотрит Надя, пытаясь понять, ей "неловко, страшно". А шутник при этом спокойно курит, "рассматривая свою перчатку". Чтобы разобраться, пугливая девушка соглашается ещё и ещё спускаться с горки "в страшную пропасть", а герой каждый раз повторяет свою шутку, не разрешая загадки.
По эмоциональной напряжённости это произведение можно посчитать новеллой - на пяти страницах разворачивается поистине драматическое действие. Большая часть повествования описывает признания, к которым Надя привыкает, "как к вину или морфию". Эти слова, то ли сказанные, то ли нет, становятся главной радостью, смыслом Надиной жизни. Наступает весна, тает горка, а загадка так и остаётся загадкой, и главное, девушке уже не хочется её разгадывать. Рассказчик застаёт её в весеннем саду, с "бледным, унылым лицом", "печальным, тоскующим взором". И, уже зная, что вряд ли он ещё увидит Наденьку перед отъездом на долгое время, он снова повторяет своё признание, которое доносит ветер. И юная наивная девушка расцветает, протягивает ветру руки, "радостная, счастливая"... Это кульминация произведения: вновь вспыхнувшая надежда побеждает здравый смысл и заставляет верить ветру.
Здесь заканчивается основная часть новеллы, и повествование перескакивает на много лет вперёд. Трогательная, доверчивая барышня стала женой и матерью, у неё трое детей. Воспоминание о признаниях, которые приносил ветер, до сих пор дороги ей, это "самое счастливое и прекрасное", что было у Наденьки. Здесь автор проводит параллель: и эти слова о любви, и память о них, и сама юность и заря жизни - одинаково эфемерные, неуловимые. А рассказчик, став старше, уже не понимает, "зачем говорил те слова и шутил". Только молодость могла бы дать ответ - но она ушла безвозвратно, оставив о себе неясное воспоминание, такое же, как признание в любви в потоке ветра.
Ровена і Ребекка – важливі персонажі роману «Айвенго» Вальтера Скотта. Зіграли важливу роль в сюжеті.
Вони обидві кохали одного лицаря Айвенго. Робили усе, залежне від них, коли мова йшла про до йому. Були заможні. Зростали без матерів. Обидві дівчини по-своєму красиві.
Та попри все вони - яскраві протилежності.
Ровена найбагатша спадкоємиця знатного саксонського роду, сама доля судила шанобливе ставлення інших до неї. Леді наділена гарною вродою. «Троянда краси й безцінна перлина, найпрекрасніша з тисячі, запашна мирра, зерно ладану» - так казали інші про неї. «Ставна й висока на зріст, але не настільки висока, щоб це впадало в око» . Сліпучою білизною вирізнялась її шкіра, а обриси голови й обличчя були наділені шляхетністю та розумом. «Ясні блакитні очі, опушені довгими віями, дивилися з-під тонких каштанових брів, що надавало виразності її чолу, … очі ці були здатні як запалювати, так і втішати, як повелівати, так і благати». Одяг прикрашали коштовності та золото. Проте знатна леді була милостива до бідних та прочан зі святих місць, її душа була щедра на милостиню для них. Вміла скривати та управляти своїми емоціями. Коли її хвилювали новини про Айвенго, вона уміла нічим не виказувала свого хвилювання перед іншими. Смілива Ровена, незважаючи на страх, що викликало згадування про розбійників, гаряче підтримала пропозицію свого опікуна, податися в дорогу. Опікун Ровени сподівався, що за відсутності Айвенго дівчина змінить свої почуття. Проте вона була непоступливою щодо своїх почуттів. Сміливо заявляла опікуну, що радше піде в монастир, ніж погодиться розділити трон з Ательстаном. Цей рішучий протест противитися зовнішньому тиску пояснювався характером її виховання. Адже «з дитинства привчилася не лише діяти на свій розсуд, але й повелівати іншими». У полоні просить свого ворога врятувати Айвенго. Коли усі негаразди закінчились, в очах Ровени видно надію на щасливе майбутнє з лицарем та порозуміння з опікуном.
Ребекка – єврейка, тому її становище у суспільстві уже було нижчим від леді Ровени. Вона теж по-своєму чарівна. Мала смаглявий відтінок шкіри, густе чорне волосся. ЇЇ карі очі, наповненні глибиною почуттів, блищали під тонкими вигнутими чорними бровами, «білі зуби виблискували, як перли». Мала гарну поставу, одягнута у східне вбрання. Проте Ребекка далеко поступається в красі чарівній саксонці Ровені. З раннього дитинства вирізнялася твердою волею стю і кмітливістю, боязкість була чужою для її душі. Батько навчав до рівного і чемного поводження з усіма, оточував розкішшю. Хоч дівчина завжди усвідомлювала про ненадійність умов, в яких вони жили, але не успадкувала догідливість, підлабузництво і хитрість батька. «Трималася з гордовитою скромністю, ніби підкоряючись несприятливим обставинам, в які була поставлена через належність до зневаженого племені, але водночас вона усвідомлювала себе гідною вищого становища». Дівчина побожна, щедра, справедлива, має силу волі та гострий розум. «У цьому гаманці, — сказала Ребекка, — ти знайдеш сотню цехінів. Поверни своєму господареві те, що йому треба, а інше візьми собі». Якщо у полоні «саксонська спадкоємиця могла розраховувати на певну ввічливість щодо неї, то єврейці ні на що було сподіватися». Реберцці не один раз доводилось перемагати небезпеки, ось чому вона не розгублювалась у такі хвилини. «Стій, де стоїш, зарозумілий лицарю… один крок вперед — і я кинуся вниз» - сміливо каже ворогові. Дівчина досить освічена, знає французьку мову. Наділена величезними знаннями у лікуванні, тому користується пошаною серед свого народу. «Коли язичник поранений і в біді, він стає братом єврея», – такими словами просить батька підвезти пораненого Айвенго. Доглядає та лікує лицаря. На процесі по звинуваченню у чаклунстві, спочатку одна проти багатьох, проте розумна та кмітлива. Усвідомлюючи свою роль у суспільстві, приймає речі такими, як вони є. Тому, коли не отримує відповіді на свої почуття від Айвенго, їде геть.
Обидві героїні займають значне місце у романі. Захоплюють читача.