Я очень рад, что прочитал эту книгу именно сейчас, она возвращать людей обратно в детство! Несмотря на всю серьёзность повествования, и те события, которые происходят во второй части произведения, первая часть вернула меня обратно в беззаботные годы…. Когда всё воспринимаешь глазами ребёнка, это так подкупает…. детские проблемы, страхи, приключения. Конечно, эти дети живут в обществе, и это наносит определённый отпечаток на их жизнь- но все испытания делают из них личностей, которым дальше жить в этой стране, и формировать новые законы, порядки, и менять устаревшие понятия, с которыми они не согласны, будучи ещё детьми.
Вторая часть книга, как раз раскрывает нам главную проблему, и боль таких людей, как Аттикус Финч - несправедливость. Он молодец, отличный отец, храбрый адвокат, который уважает всю свою семью, соседей, и вообще людей, несмотря на их цвет кожи, финансовое положение, и даже их отношение к нему. Постепенно- эти качества и переходят на его детей. Да, ломать стереотипы всегда не так просто, а на тот момент они были на верхушке айсберга, и конечно Аттикус проиграл эту битву, он был в меньшинстве…Но для своей семьи, он стал победителем, и защитником, т.к. беда обрушилась и на его дом. Правильно ли он поступил в конце, каждый решит для себя сам. Лично для меня, это был единственный выход из ситуации. Можно сказать, что он закрыл глаза на правду, но она бывает разной…(хотя и всегда одна)
Ну а цитата:
-«Почти все люди хорошие, Глазастик, когда их в конце концов поймёшь» - поставила жирную точку во всём сказанном в этой книге!
Сміх — гостра зброя письменників у боротьбі з різними людськими пороками: лицемірством і плазуванням, гонористістю та пихатістю, зажерливістю, скупістю, підлабузництвом... Китайський філософ Конфуцій сказав: "Скаржитися на неприємну річ — це подвоювати зло, сміятися з неї — це нищити його". А французький письменник Франсуа Рабле у передмові до свого роману "Гаргантюа і Пантагрюель" писав: "...правду часом пишуть жартома. Пориватиме тебе на сміх — смійся собі на здоров'я!". Ці слова Ф. Рабле можна віднести і до комедії "Міщанин-шляхтич" Мольєра. Понад 300 років ця комедія не сходить зі світової сцени. Людство читає цю геніальну п'єсу, сміється, обговорює... Що викликає сміх у комедії Мольєра? Сміх викликає бажання головного героя комедії пана Журдсна вибитися у шляхтичі.
Пан Журден розбагатів на торгівлі тканинами. Цією ж справою займався і його батько. Його дружина, пані Журден, також дочка купця. Однак новобагатько соромиться свого походження і робить усе можливе, щоб навчитися хороших манер, здобути освіту і близько зійтися з представниками вищого світу.
Бажання стати шляхетним дворянином засліплює розум пана Журдена. Він наймає цілу купу учителів, намагається бути схожим на дворян в одязі, звичках, манерах.
Очманілий пан Журден не помічає, що оточуючі глузують, а іноді навіть і знущаються з нього. Кожний із чотирьох учителів переконує пана Журдена в необхідності вивчення саме його предмета. Недоброчесний учитель музики визнає, що Журден є тією людиною, гаманець якої може стати легкою здобиччю. "Ми знайшли саме такого чоловіка, якого нам треба! Його фантазія — удавати із себе галантного шляхтича — просто скарб для нас!" — стверджує він.
Уже з перших хвилин комедії Журден надзвичайно комічний. Він викликає лакеїв для того, щоб продемонструвати, що вони в нього є, і не знає, як з ними поводитися.
Пан Журден хоче одягатися так, як одягається "все вельможне панство". Костюм, химерний і недоладний, який пошив пану Журдену кравець, викликає в учителів улесливе схвалення, а в дружини та служниці — насмішки.
Зрештою, Журден непогана людина, чесний купець, але з дещо хибним уявленням про своє місце в житті.
Бажання стати шляхтичем позбавляє Журдена залишків здорового глузду: він не дає згоди на шлюб своєї дочки Люсіль із Клеонтом тільки тому, що той не шляхтич. Але дотепний слуга Клеонта Ков'єль знаходить вихід. Він переодягає свого господаря турецьким пашею, сватає за нього Люсіль, а для Журдена влаштовує "посвячення у муфтії". Журден стає, хоча й химерним, але шляхтичем.
Отже, Мольєр сміється і над людськими вадами, і над характерами, і над умовами, що ці характери виплекали. Коли ми дивимося або читаємо комедію "Міщанин-шляхтич", то не переймаємося тим, що Журден хотів стати аристократом, для нас це вже не актуально. Нас смішить показ прагнення людини удавати не того, ким він є насправді. Драматург стверджує, що людина повинна бути собою, виховувати в собі почуття гідності та ні перед ким не плазувати.
