За-за-за – в огороде коза.
За-за-за - вот летает стрекоза.
За-за-за - у куклы синие глаза.
Ла-ла-ла – лопата и пила.
Ла-ла-ла - не забьете мне гола.
Ла-ла-ла - видишь, кружится юла?
Ла-ла-ла - я малинник нашла.
Жа-жа-жа – мы видели ежа.
Жи-жи-жи - под кустом живут ежи.
Жи-жи-жи – бегут ежи.
Жу-жу-жу - молока дадим ежу.
Жу-жу-жу ежу.
Жо-жо-жо – я еду на «Пежо».
Ры-ры-ры – летят комары.
Ры-ры-ры - прокачусь с горы.
Ры-ры-ры - в камышах живут бобры.
Ры-ры-ры - любит Варечка шары.
Ру-ру-ру – начинаем мы игру.
Ру-ру-ру - взяли дети по ведру.
Са-са-са – в окно летит оса.
Са-са-са - на траве роса.
Са-са-са - у меня коса.
Са-са-са - в сказке были чудеса.
Са-са-са - в норе живет лиса.
Са-са-са - будку сделали для пса.
Ча-ча-ча – дай мне калача.
Чу-чу-чу – я гулять хочу.
Чу-чу-чу - на скакалке я скачу.
Чу-чу-чу - в самолете я лечу.
Чу-чу-чу - стать я летчиком хочу.
Чу-чу-чу - быстро всех домчу.
Чу-чу-чу - я колесами стучу.
Чи-чи-чи – красные кирпичи.
Льюис Кэрролл появился на свет в деревушке Дарсбери в английском графстве Чешир 27 января 1832 года. Его отцом стал приходской священник, он же занимался образованием Льюиса, как и других своих детей. В общей сложности в семье Кэрроллов родились четыре мальчика и семь девочек. Льюис проявлял себя достаточно умным и сообразительным учеником.
Кэрролл был левшой, что в девятнадцатом веке воспринималось религиозными людьми не так спокойно, как сейчас. Мальчику запрещали писать левой рукой и заставляли его использовать правую, что стало причиной психологической травмы и привело к небольшому заиканию. Некоторые исследователи утверждают, что Льюис Кэрролл – аутист, однако точных сведений об этом нет.
В двенадцатилетнем возрасте Льюис начал учиться в частной грамматической школе, расположенной неподалеку от Ричмонда. Ему нравились преподаватели и одноклассники, а также царившая в небольшом учебном заведении атмосфера. Однако в 1845 году мальчика перевели в фешенебельную публичную школу Рагби, где большое значение придавалось физической подготовке мальчиков и привитию им христианских ценностей.
Эта школа юному Кэрроллу понравилась значительно меньше, однако он неплохо учился в ней на протяжении четырех лет и даже продемонстрировал хорошие к богословию и математике.
В 1850 году молодой человек поступил в колледж Крайст-Черч при Оксфордском университете. В целом он учился не слишком хорошо, однако по-прежнему показывал выдающиеся математические Через несколько лет Льюис получил звание бакалавра, а затем начал читать в Крайст-Черч собственные лекции по математике. Он занимался этим более двух с половиной десятков лет: работа лектором приносила Кэрроллу хороший заработок, хотя он и находил ее весьма скучной.
Поскольку учебные заведения в те времена были тесно взаимосвязаны с религиозными организациями, заступив на должность лектора, Льюис обязан был принять духовный сан. Чтобы не работать в приходе, он согласился принять сан диакона, отказавшись от полномочий священника. Еще во время обучения в колледже Кэрролл начал писать небольшие рассказы и стихи, и тогда же он придумал себе этот псевдоним (на самом деле настоящее имя писателя - Чарльз Лютвидж Доджсон).
Сотворение Алисы
В 1856 году в колледже Крайст-Черч сменился декан. Для работы в этой должности в Оксфорд приехал филолог и лексикограф Генри Лидделл, а также его жена и пятеро детей. Льюис Кэрролл вскоре подружился с семейством Лидделлов и стал их верным приятелем на долгие годы. Именно одна из дочерей супружеской четы, Алиса, которой в 1856 году было четыре года, и стала прототипом всем хорошо известной Алисы из самых знаменитых произведений Кэрролла.
Первое издание книги “Алиса в Стране Чудес”
Писатель нередко рассказывал детям Генри Лидделла забавные сказки, персонажей и события которых он сочинял на ходу. Как-то летом 1862 года во время лодочной прогулки маленькая Алиса Лидделл попросила Льюиса, чтобы он в очередной раз сочинил интересную историю для нее и ее сестер Лорины и Эдит. Кэрролл с удовольствием взялся за дело и рассказал девочкам захватывающую сказку о приключениях маленькой девочки, попавшей через нору Белого Кролика в Подземную Страну.
Алиса Лиделл - прототип знаменитого сказочного персонажа
Чтобы девочкам было интереснее слушать, он сделал главную героиню похожей на Алису по характеру, а также добавил некоторым второстепенным персонажам характерные черты Эдит и Лорины. Маленькая Лидделл была в восторге от рассказа и потребовала, чтобы писатель записал его на бумаге. Кэрролл сделал это лишь после нескольких напоминаний и торжественно вручил Алисе рукопись под названием «Приключения Алисы под землей». Несколько позже он взял эту первую историю за основу своих известных книг
«крізь мене йдуть до міста мук найтяжчих…», – рипить пекельна брама, і два поети, данте і віргілій, відправляються в дивовижну мандрівку. чимало побачать вони на своєму шляху. пройдуть вони повз пишний замок, облитий ясним світлом, де перебувають славетні герої старовини, побувають у страшному підземеллі, в якому караються грішні душі, потраплять до пекельного міста діте, дійдуть до самого осередку землі, де в льодовій скелі терпить найтяжчу муку сам люцифер, пан і в’язень цього світу страждання.
ще до них у потойбічних світах побували й інші герої. щоб дізнатися про свою долю, викликав душу померлого віщуна тіресія велемудрий одіссей. від свого покійного батька анхіза довідався про майбутнє славного риму еней, герой віргілієвої «енеїди». цілу низку сюжетів дає нам і середньовіччя. ще в iv сторіччі з’явилося так зване «видіння павла», започаткувало розвиток цілого кола ірландських легенд про відвідини пекла та раю. вже в xii сторіччі було написано славетне «видіння тунгдала», герой якого після своєї смерті потрапив до пекла, однак повернувся на землю, щоб оповідати людям про неодворотність божої відплати.
серед цих оповідей, або так званих «візій», поема данте посідає особливе місце. попередники поета, античні співці, використовуючи цей сюжет, пов’язували його з мотивом пророцтва, намагаючись перевершити обмеженість людських знань про майбутнє. християнські автори відкривали завісу невідомого, щоб нажахати людину ницістю її гріховного існування. все це є і в «божественній комедії» данте. однак є і дещо своє, неповторне. в листі до правителя верони кангранде делла скала данте пише: «ціль поеми – вирвати людей, живущих нині, із стану мізерії і до стану щастя. той вид філософії, який у поемі є керівним, це етика, бо ж поема написана і в цілому, і в частинах не для споглядальних цілей, а для дії». і далі: «предмет поеми – людина, що силою своєї волі, через заслугу або незаслугу, підпадає справедливій відплаті або карі». саме про людину, про її поривання до щастя, її мізерність та її велич і розповідає славетна поема.
«божественну комедію» було написано в 1307 – 1321 роках. це був час, який в історії культури дістав назву передвідродження. зростає інтерес до людської особистості, до її земних радощів і сподівань. поступово починає формуватися новий гуманістичний тип мислення, остаточне становлення якого буде пов’язане з добою відродження. однак віра в необмежені можливості людської природи, в неповторність людської індивідуальності зароджується саме тепер. цей процес і відтворює геніальна поема данте, що є одночасно синтезом середньовічної культури і прологом до культури відродження. «данте являється найвищим виразом, поетичним вінцем та увічненням того, що називаємо середніми віками. вся культура, всі вірування, всі муки та надії тих часів знайшли вираз у його поемі. та рівночасно як людина геніальна він усім своїм єством належить до новіших часів, хоча думками й коріниться в минувщині», – стверджує і. франко, шанувальник і дослідник дантової поезії.
ця своєрідна двоїстість знаходить свій відбиток і в художній манері поета. данте назвав свою поему «комедія» за усталеними середньовічними канонами: так називали тоді твори, які починалися сумно, а закінчувалися щасливо. епітетом «божественна», тобто «прекрасна», поему наділив перший біограф данте, автор славетного «декамерона» дж. боккачо.
композиція поеми є складною і одночасно довершеною. за її основу данте бере цифру «з» та похідні від неї. відомо, що уявлення про магічне значення чисел існували з прадавніх часів. ще з дитячих казок ми пам’ятаємо трьох братів, три шляхи, які відкриваються перед героєм… майже в кожній язичницькій міфології є образ світового дерева, будова якого мала відтворювати структуру космосу. і знову зустрічаємо цифру «з». коріння дерева – потойбічний світ. стовбур – земля, гілля – небо. потрійним є і вимір часу: минуле – сучасне – майбутнє. або: предки – сучасники – нащадки. за часів середньовіччя магічний зміст цієї дивної цифри розширюється, поєднуючись із святою трійцею. як символ всього, що має своє становлення, розвиток і завершення, «трійка» надзвичайно пасувала до задуму поета. «божественна комедія» поділена на три частини (кантики) – «пекло», «чистилище», «рай». кожна частина має 33 пісні, написані терцинами (потрійна рима). з трьох рядків складається кожна строфа. разом із вступом кількість пісень в поемі сягає, таким чином, числа 100. квадрат десяти символізує тут абсолютну довершеність.