Одіссея - назва поеми Гомера, в якій описуються пригоди Одіссея, одного з героїв Троянської війни. Це міф про мореплавання, як і його східне відповідність - пригоди Синдбада-мореплавця. У ньому долаються дві принципові небезпеки мореплавання: океан, який символізує несвідоме, і затишшя (мертвий штиль) означають душевну резіньяціі і стагнацію. Мета мандрів - повернення Одіссея до своєї нової дружині, своїй душі (anima) і до свого домашнього вогнища. Щоб досягти цієї мети, він повинен встояти перед лицем численних смертельних небезпек. У грецькій версії Одіссея є історія вигнання з раю, але вона показує необхідність повернутися до свого вихідного пункту - містерія, яка виявиться в ідеалізмі Платона. Але на противагу цьому вона являє собою не тільки духовний процес, але і цілком реальний, плотський, оскільки Пенелопа і Телемах живі, справжні істоти. Таким чином, в Одіссеї універсум пригод, подорожей та повернення переноситься в справжній, реальний світ.
В ”Поучении Владимира Мономаха” Владимир Мономах говорит о том, что сберег немало людей от бед. Владимир подумал и похвалил Бога, сохранившего его. Детям своим и другим людям Мономах велит соблюдать это поучение и трудиться. Он говорит, чтобы боялись Бога в душе и давали хорошую милостыню. Владимир рассказывает, как к нему приезжали послы от братьев, чтобы вместе выгнать Ростиславичей. Владимир ответил, что не может пойти с ними. Владимир из Псалтыря взял слова и записал их: " Почему печалишься, душа моя. Не состязайся с лукавыми, не завидуй тем, кто переступает через закон. Лукавые будут уничтожены, кротких же Бог сохранит. Грешников скоро не найдешь. Грешники замышляют против праведников. Лучше праведнику что-то малое, чем много богатств грешникам. Силы у грешников не будет, а праведников бог укрепит. Благословляющие Бога получат землю, ругающие его будут уничтожены. Уклоняйся от зла и делай добро. Если нам делают зло, то мы на того набрасываемся. Бог показал нам, что надо побеждать врагов покаянием, слезами, милостыней." Владимир говорит, что Господь велик, как и дела его. Он создал солнце, луну, животных, птиц, рыб. Он создал всех людей. Все сотворил на пользу, для еды и на радость людям. Поэтому надо восхвалять Господа и верить в него, пусть будет проклят тот, кто не верит в Бога и не хвалит его. Далее Владимир рассказывает о своей жизни. С тринадцати лет около ста раз ездил к отцу в Киев. Походов совершил восемьдесят, девятнадцать раз заключал мир с половецкими князьями. Охотился, ловил диких коней. У него много повреждений. Он сам устанавливал порядок в своем доме. Не обижал бедных и вдов, следил за порядком в церкви. Владимир говорит, чтобы не осуждали его, Господь его сберег и сделал к разным делам. Владимир говорит детям, чтобы не боялись смерти, войны, зверя, ведь Господь будет их оберегать. Далее Мономах обращается к Олегу Святославичу, что хочет перед смертью покаяться и помириться. Он говорит ему, что Олегу надо было предупредить его, сказать, когда убили сына Мономаха, что он сделал грех. Владимир говорит Олегу, что хочет не зла, а добра Русской земле. Владимир говорит о том, что если кто-то не хочет добра и мира людям, то душа того не получит от Бога мира на том свете.
План
1 Обращение Мономаха к детям
2 Слова из Псалтыря о грешниках и праведниках
3 Учение Василия Великого для юношей
4 Делать благочестие
5 Три добрых дела
6 Благословен Господь и его чудеса
7 Наставление о молитве и об отношении к людям
8 Наставление о поведении
9 Жизнь Мономаха
10 Письмо к Олегу Святославовичу
Часи минають. Історія змінюється. Суспільство вже давно поглинула хвиля модернізації та прогресу. Але сил на землі не знайдеться, аби знищити в нас жагу до свободи: вона тече в наших жилах. Вона — наша сила, наш кисень, наше майбутнє й наше життя.
Ми вже не боїмося ні чорних хмар могутнього царату, що десятиліттями закривали українське сонце, ні панщини, ні кріпацтва, що сковували українців у кайдани без права вибору. Усі тортури — давно в минулому. Вони розсіялись, мов ранковий туман, залишивши по собі криваві сліди нашої споконвічної боротьби. Ми вже не боїмося, бо набридло: час піднятися з колін та йти всупереч вітру та долі, що так довго знущалася з нас, дражнила, мучила, насміхалася. Часи змінилися, й життя нарешті повернулося до нас обличчям, відчинивши двері, за якими була вона — незалежність, світла, омріяна, виборена. Нарешті ми змогли дихати вільно у власній державі, досягли того, чого так довго хотів великий син українського народу — Тарас Григорович Шевченко. Як шкода, що він так і не побачив того, за що боровся.
Син кріпака, селянський хлопчина з бідної родини — на Тараса чекали суцільні злидні, голодне дитинство й тяжка праця наймита. Його нужденне майбутнє було визначено заздалегідь. Однак щасливий випадок назавжди змінив його долю — обдарованого юнака, що якраз перебував у Петербурзі на навчанні, помітили й звільнили з тісних кріпацьких тенет пана Енгельгардта. Відтоді життя Тараса Шевченка ніби почалося спочатку. Незалежний, талановитий, молодий — усі дороги в Російській імперії були перед ним відкриті.
Та стражденна доля українського народу не давала йому спокою навіть на свободі — Шевченко завжди думав лише про Україну, щось бурхливе, нездоланне, войовниче кипіло в його душі. Кобзар завжди любив і пишався своєю Батьківщиною, він хотів, щоб українці нарешті зрозуміли свою унікальність, неповторність, щоб почали любити свою землю, як і він її любив:
«Свою Україну любiть,
Любiть її... Во врем’я люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа молiть…»
Тисячі рядків. Мільярди слів. Влучні, гострі, дошкульні. Вони потрапляють прямо в серце, пронизують його струмом гіркої правди і розбивають душу на дрібні уламки. Шевченкові вірші — це емоції: гнів, біль, розпач, заклик, стогін:
«Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волі! Волі!»
Усе, що хотів передати Кобзар сучасникам і нащадкам, — свою божевільну, нездоланну любов… Любов до скаліченої, скривдженої, розбитої, але такої рідної України. Усі свої сили, талант і навіть життя він віддав у жертву майбутньому своєї держави. Рідна земля була для нього сенсом і натхненням. Ці сміливі рядки послані з глибини Тарасової душі, аби розплющити очі засліпленим московською маною людям, аби достукатися до їхньої совісті, аби нарешті поєднати окремих індивідів у єдиний могутній народ. І йому це вдалося! Рядки з його віршів пронеслися крізь віки й спалахнули мудрістю в головах українців, патріотів, що виборювали свободу всього народу на революції Гідності.
Слова Кобзаря були, є і завжди будуть нашим скарбом, нашим прокляттям, нашою долею. Зрозуміти прихований сенс зможе не кожен. Вірші Тараса Шевченка — не просто послання, це пророцтва!