Афанасий Иванович был высокого роста, ходил всегда в бараньем тулупчике, покрытом камлотом, сидел согнувшись и всегда почти улыбался, хотя бы рассказывал или просто слушал.
Он всегда слушал с приятною улыбкою гостей, приезжавших к нему, иногда и сам говорил, но больше расспрашивал.
Афанасий Иванович очень мало занимался хозяйством...
Пульхерия Ивановна была несколько сурьезна, почти никогда не смеялась; но на лице и в глазах ее было написано столько доброты, столько готовности угостить вас всем, что было у них лучшего, что вы, верно, нашли бы улыбку уже чересчур приторною для ее доброго лица.
Комната Пульхерии Ивановны была вся уставлена сундуками, ящиками, ящичками и сундучочками.
Хозяйство Пульхерии Ивановны состояло в беспрестанном отпирании и запирании кладовой, в солении, сушении, варении бесчисленного множества фруктов и растений.
Они никогда не говорили друг другу ты, но всегда вы; вы, Афанасий Иванович; вы, Пульхерия Ивановна.
Афанасий Иванович и Пульхерия Ивановна очень любили теплоту.
Но самое замечательное в доме — были поющие двери.
Оба старичка, по старинному обычаю старосветских помещиков, очень любили покушать.
Эти добрые люди, можно сказать, жили для гостей.
1.Що, що, надзигльований? – мов сiро-блакитнавi, побризканi росою безсмертники, оживають старi очi. Дiд ошелешено пiдкидає вгору брови, потiм одгетькує мене вiльною рукою i починає смiятись. Вiн дуже гарно смiється, хапаючись руками за тин, ворота, рiжок хати чи дерево, а коли нема якоїсь пiдпiрки, тодi нею стає його присохлий живiт. В таку хвилину вся дiдова постать перехитується, карлючки вусiв одстовбурчуються, з рота вириваються клекiт i “ох, рятуйте мою душу”, з одежi осипається дерев’яний пилок, а з очей так бризкають сльози, що хоч горня пiдставляй пiд них. (зовнішність діда)
2. На другий день уже було вiдомо, що чортяка мене не вхопить, бо я вночi нi разу не бухикнув. Тому дiд зауважив, що я одчайдух i весь удався в нього, а мати сказала, що – в оглашенного.( характер Михайлика)
3. Заходилася повчати, щоб я у церквi не лобурясничав, не шморгав носом, не крутивоя дзигою, не ловив гав, не перся наперед, не смiявся, не пирхав, не лiз на крилас та частiше хрестив лоба. ( характер матері)
«…З одних недогарків нажив козак грошви. Його подвір’я поки ще не закарлючувалось на дрантогузтво: було кому на ньому іржати, мукати, бекати і кувікати». (Церковний титар)
• «До робити… був рідким, наче юшка, зате круто міг замісити якусь сутягу чи паскудство і на ньому показати спритність своєї невеликої голови, мізки якої найбільше були націлені на свіжу копійку». (Юхрим Бабенко)
• «Треба десь зробити січкарню, драча, крупорушку чи керата,— співаючи зробить, дайте тільки заліза, дерева і ввечері добру чарку монопольки. А хочете вітряка, то й вітряка вибудує під самі хмари…» (Дід Дем’ян)
• «Сам… рудий, кирпатий і невеличкий на зріст, зате вусища в нього зародили, наче з гетьмана, а під ними і поверх них то чаяться, то розгулюють посмішка і насмішка. Жив хоч і бідно, зате весело…» (Дядько Микола)
• «…Коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащом». (Михайлик)
• «В її устах і душі «насіння» було святим словом. І хоч не раз вона нарікала на свою мужицьку долю з її вічними супутниками-нестатками й злиднями, проте нічого так не любила, як землю». (Мати Михайлика)
• «З двору наполохано виходить у рам’ї, у розтоптаному взутті глибокоока, ще молода жінка, її погляд шукає землі, а розгонисті брови летять угору. …Жінка зупиняється… потрісканими пальцями поправляє хустинку, а в її чорних очах закипають темні сльози…» (Жебрачка)
• «Обличчя… таке, наче вона молиться. Це тому, що вона дуже любить сад, доглядає і уболіває над ним, кожна в ньому нащепа міцно перев’язана стьожками, видертими із рукавів її сорочок». (Бабуся)
• «Біля самого вориння з козубом у руці стояла чорнява худенька дівчинка років восьми, очі в неї карі, з краплинами роси, рум’янці темні, а губи відстовбурчились рожевим потрісканим вузликом і чогось радіють собі». (Люба)
Джерело: https://dovidka.biz.ua/gusi-lebedi-letyat-tsitatna-harakteristika
Солоха очень лицемерная, но в то же время она красивая и обаятельная. Даже вера ее в Бога и та, понарошку, это видно из устроенных ею посиделок во время самого строго поста в Рождественский сочельник, а это считалось большим грехом. Показана героиня в двух мирах (и ведьма, и мать Вакулы). Она не создает страшного впечатления о себе, так как в обычной жизни это очень добрая, умеющая причаровать самых степенных и богатых казаков села и даже самого черта, женщина. Эта любвеобильная и дородная, совсем не молодая героин повести показана писателем, как отрицательный персонаж. Она, как и черт превращается в кого захочет и делает разные вещи, которые человек не может. Лукавая насмешка видится в образе Солохи, созданном великим писателем.