Сочинение на одну из тем: «прославление товарищества, осуждение предательства в повести», «сравнительная характеристика остапа и андрия», «изображение природы в повести»
"тарас бульба" одно из самых известнейших произведений н.в.гоголя. в этой повести рассказывается о нравах и обычаях запорожской сечи, о жизни запорожцев и о трагедии в семье тараса бульбы. автор пишет о реальных событиях происходивших во времена храбрости и отваги. кошевой тарас бульба имел двух сыновей остапа и андрия,отличавшихся друг от друга многим. хотя оба смотрели исподлобья, были широки в плечах и стройны. старший сын- остап, был лучшим стрелком из лука, мужественным и отважным. имел смекалку и ум, особую тягу к учению. он с радостью принял обряды запорожской сечи, уважал слова старших, но никогда не принял бы мысли иноверцев. на сечи был уважаемым человеком. остап не когда не выбирал между чувствами и долгом. андрей же наоборот, был нестолько ленив, как спокоен. он был более чувствительным,но не менее сильным. сражался, как лев, и никто не мог его в трусливости. но на сечи ему было скучно, запорожские обычаи современем надоедали, от соревнований в силеон держался поодаль. единость с братом постепенно пропадала.андрий становился предателем, своей родины, своих друзей. он бросил всё это ради прекрасной полячки , ради её глаз и уст. такого проступка тарас не прощает. андрий умирает"как собака", без боя, без славы, предателем от руки своего отца. такая же участь постигает остапа, по он умирает со славой,как подобает запорожцу, и последнее, что он услушал были слова отца: "я с тобою остап! " мне нравится герой остапа. он учит нас не сдаваться и всегда стоять на своём. быть мужественными. на примере андрия, мы можем понять, что у некоторых людей чувства привыше всего. привыше отчизны!
Напевно, ніхто не може уявити, наскільки неосяжним є всесвіт книжок. Людина здатна лише знаходити серед тисяч томів ті, які їй дійсно до вподоби. Дехто покладається на поради знайомих, інші, переглянувши кінофільм, бажають неодмінно прочитати оригінал історії. Але я познайомилась зі своїм улюбленим (на сьогоднішній день) твором на уроці світової літератури у сьомому класі. Це новела відомого американського письменника О’Генрі «Останній листок». Чому саме цей твір справив на мене таке враження? Мені здається, насамперед тому, що в такому невеликому тексті автор зміг поєднати багато різних емоцій і переживань. Це оповідання змушує замислитися над речами, набагато важливішими за просте буденне життя з його повсякденними турботами. Ми кожного дня витрачаємо певний час на боротьбу з тими чи іншими проблемами, тому не завжди є можливість замислитися над сенсом життя, над тими речами, які повинен усвідомити кожен, – дружба, любов, доброта, людяність, гуманність. Дружба… Дві дівчини займаються живописом, прагнуть досягти успіху в нелегкому ремеслі. Так сталося, що до чекати нема від кого. Але, на щастя ,вони стали одна для одної справжніми подругами. Хоча, на жаль, у житті іноді стається так, що людина, яку ти вважаєш другом, дізнавшись про твої проблеми, намагається відійти від до Це дуже прикро, але в наш час це не рідкість. Читаючи оповідання, я дуже хвилювалася за Джонсі. Тяжка хвороба, прогноз лікаря, безнадійність, безпорадність… Але в неї була справжня подруга – Сьюзі, яка підтримує хвору, переймається її смутком і намагається вселити у подругу жагу до життя. Але найбільше мене вразив художник, сусід дівчат, Берман. Людина, яка прожила все життя у гонитві за примарою. Примарою слави і визнання. Безталанний художник, невдаха… Так можна його назвати, але…Він спромігся зробити те, що не під силу було ні найкращим лікарям, ні вірній подрузі – вселити у згасаючу від хвороби свідомість Джонсі жагу до життя, віру в одужання, намалювавши останній листок на стіні будинку. Та ціна такого вчинку була надто великою: Берман помер, встигнувши створити найдивовижніший у світі шедевр, що врятував людське життя, яке мало згаснути. Адже це насправді шедевр, бо один маленький намальований листочок вселив віру і надію, любов до життя, подолав жорсткі примари безнадії й смерті, врятував від безглуздих думок і допоміг одужати Джонсі (до речі, мало знайомій людині). Чому ж для Джонсі так потрібен був отой листочок? Чому в серці бідолашної дівчини з’явилася надія одужати ? Насправді цей листок і був останньою надією Джонсі – не помирати, а жити. Адже життя – це найкраще, що може бути у людини. Я вважаю, «Останній листок» – чудове оповідання. Воно вчить нас, що чужих проблем не буває, а доброта і здатність співчувати – то наші чесноти. Якщо кожен хоча б іноді допомагатиме тим, хто цього потребує, світ стане кращим.Хочеться, щоб поміж людей панувала людяність та порозуміння, а не жага до влади та грошей. Мені дуже шкода, що більшість людей, коли стають дорослими, забувають деякі твори і те, чому вони вчать. Я впевнена, що не забуду це оповідання, його героїв, адже немає нічого ціннішого за людське життя. Життя кожного з нас.
Вкороткому оповіданні "білий кінь шептало" володимир дрозд зумів порушити глибокі соціальні проблеми, які хвилюють кожну особистість, схильну до самоусвідомлення і самовираження. алегоричний образ білого коня стає символом індивідуума, що відрізняється від , виділяється з натовпу. і читач розуміє, що насправді думки, що на думку шепталові, то роздуми людини — неординарної, особливої таку людину часто називають "білою вороною". і, на наш погляд, білий колір коня є своєрідним натяком на цей вислів. шептало знає про свою неординарність, він пам'ятає матір, яка працювала в цирку, він пригадує розповіді про своїх предків — норовистих білих коней. але незважаючи на це знання, білий кінь часом хоче злитися з табуном, аби уникнути гострого степанового погляду, не впасти в око, уникнути вибору. одначе це прагнення викликане не бажанням стати частиною колективного цілого. зовсім навпаки. шептала гнітить принизлива робота колгоспних коней, йому огидне відчуття пітних тіл табуна, який женуть на водопій навіть не до річки, а до колодязного корита (і цим автор теж підкреслює обмеженість світу, що визначає шепталове життя). володимир дрозд ніби запитує свого персонажа, чи зможе він усе життя отак ходити позаду конюха, щоб не бігти серед спітнілих кінських тіл, останнім пити з корита скаламучену воду, щоб уникнути штовханини натовпу. і читач незабаром отримує відповідь: білий кінь показує свій норов і втікає в луки. тут він відчуває себе вільним, як давні його предки — дикі коні. шептало пасеться, лежить на траві, купається в річці. змивши з себе сірий бруд, він стає білосніжним і, вражений, стоїть над водою. власне відображення у воді стає ніби поясненням того, чому конюх дозволив собі ударити білого коня: забруднившись, шептало став сірим (тобто пересічним, таким, як усі). усвідомлення своєї неповторності дозволяє шепталові пробачити степана і навіть сумувати за ним. повертаючись до колгоспної конюшні, білий кінь викачується в багні, щоб на ранок знову стати сірим, але глибоко в свідомості шептала пульсує думка, що він особливий, і нікому його не зломити, доки в ньому живе таке самовизначення, але серед натовпу краще все ж таки залишати сірим, щоб не мозолити зайвий раз око. таким чином, автор створює досить поетичний образ коня (читай: особистості), який прагне свободи, але залишається в неволі, хоче самовиразитися, але, скутий сірим буденним життям, залишається серед натовпу, дозволивши собі лише один день вільного життя.
мне понравилась 1 тема
"тарас бульба" одно из самых известнейших произведений н.в.гоголя. в этой повести рассказывается о нравах и обычаях запорожской сечи, о жизни запорожцев и о трагедии в семье тараса бульбы. автор пишет о реальных событиях происходивших во времена храбрости и отваги. кошевой тарас бульба имел двух сыновей остапа и андрия,отличавшихся друг от друга многим. хотя оба смотрели исподлобья, были широки в плечах и стройны. старший сын- остап, был лучшим стрелком из лука, мужественным и отважным. имел смекалку и ум, особую тягу к учению. он с радостью принял обряды запорожской сечи, уважал слова старших, но никогда не принял бы мысли иноверцев. на сечи был уважаемым человеком. остап не когда не выбирал между чувствами и долгом. андрей же наоборот, был нестолько ленив, как спокоен. он был более чувствительным,но не менее сильным. сражался, как лев, и никто не мог его в трусливости. но на сечи ему было скучно, запорожские обычаи современем надоедали, от соревнований в силеон держался поодаль. единость с братом постепенно пропадала.андрий становился предателем, своей родины, своих друзей. он бросил всё это ради прекрасной полячки , ради её глаз и уст. такого проступка тарас не прощает. андрий умирает"как собака", без боя, без славы, предателем от руки своего отца. такая же участь постигает остапа, по он умирает со славой,как подобает запорожцу, и последнее, что он услушал были слова отца: "я с тобою остап! " мне нравится герой остапа. он учит нас не сдаваться и всегда стоять на своём. быть мужественными. на примере андрия, мы можем понять, что у некоторых людей чувства привыше всего. привыше отчизны!