Відповідь:
На одній з віддалених вулиць Москви в сірому будинку з білими колонами жила вдова пані, оточена численними слугами. Серед її челяді особливо виділявся двірник Герасим - глухонімий від народження чоловік. Він був обдарований надзвичайною, богатирською силою, працював за чотирьох, і будь-яку справу «сперечатися в його руках» .
Колись пані привезла Герасима з села. Спочатку він сумував за рідними місцями, але незабаром звик до міського життя. Дворові люди поважали і побоювалися Герасима. Чоловік жив у відведеній для нього комірчині над кухнею, яку він облаштував по-своєму і завжди замикав на замок.
Через рік стара пані вирішила одружити гіркого п'яницю Капітона на пралі Тетяні, сподіваючись, що одруження зможе його виправити.
Тетяна була дівчиною нещасної долі, вона з ранніх років багато працювала за копійки, всіх і всього боялася. Особливо Тетяну лякав «величезний» Герасим. Посміявся над її лякливістю, чоловік незабаром полюбив дівчину. З тих пір Герасим намагався завжди бути з нею поруч, дарував їй подарунки, допомагав робити важку роботу, не давав дворовим сміятися над тихою Тетяною. Чоловік уже збирався одружитися на дівчині, але чекав, коли йому пошиють новий каптан, щоб постати зі своїм проханням перед панею в пристойному вигляді.
Дворецький Гаврило, якого пані доручила влаштувати весілля Тетяни та Капитона, боявся, що, дізнавшись про майбутнє весілля, Герасим в нападі гніву може зруйнувати весь будинок. Порадившись з дворовими, дворецький вирішив обдурити глухонімого. Знаючи, що Герасим не переносить п'яних, Гаврило умовив Тетяну пройтися повз нього, зображуючи «хмільну» . Побачивши дівчину п'яною, Герасим тут же відвів її до Капітон, а сам пішов до своєї комірчини і не виходив звідти цілу добу, ставши після цього ще більш похмурим.
Через рік після весілля Капітон остаточно спився, і бариня відправила його разом з дружиною в далеке село. На прощання Герасим подарував Тетяні червоний паперовий хустку. Жінка розплакалася і по-християнськи три рази поцілувала чоловіка.
Герасим проводив їх до Кримського Броду та, вже повертаючись додому, помітив, що борсається у воді цуценя. Чоловік взяв собачку з собою, зробив для неї в своїй комірчині лежанку з соломи і нагодував молоком. Як виявилося, це була собачка іспанської породи з довгими вухами і виразними очима. Чоловік до неї сильно прив'язався і назвав її Муму. Так пройшов ще рік.
Якось пані помітила що лежить під кущем Муму і наказала привести собачку до неї. Муму була дуже налякана новою обстановкою, тому, коли жінка спробувала її погладити, вищирила зуби. Настрій барині тут же погіршився, і вона наказала Гаврила якомога швидше позбутися від тварини. Поки Герасим був зайнятий, лакей Степан за розпорядженням дворецького відвіз Муму в Мисливський ряд, де продав її покупщик, попросивши тиждень тримати собаку на прив'язі. Герасим її кликав, шукав, оббігав пів-Москви. Після зникнення собаки особа Герасима «і без того мляве, як у всіх глухонімих, тепер немов закам'яніло» . І в одну з ночей Муму сама прибігла до нього з шматком мотузки на шиї.
З цього моменту Герасим почав ховати собаку в своїй комірчині. Всі чули доносилися з його кімнати звуки, але з жалю не доповідали про появу Муму пані. Однак якось вночі собака почала голосно гавкати на Приблуда п'яницю. Прокинулася від гавкоту бариня була обурена тим, що відбувається і знову зажадала позбутися собаки.
Відчуваючи небезпеку, Герасим закрився з Муму в комірчині і тільки вранці відкрив двері дворецькому. Гаврило передав знаками наказ барині. Герасим, усвідомивши, що від нього вимагається, у відповідь дав зрозуміти, що сам вирішить питання з Муму.
Через годину Герасим, одягнений у святковий каптан, повів собаку в трактир, де нагодував її щами з м'ясом. Поки Муму їла, «дві важкі сльози викотилися раптом з його очей» . Після цього Герасим повів собаку до Кримського броду, взяв дві цеглини і сіл разом з Муму в один з човнів, що стоять на березі. Відпливши далеко від берега, він «з якимось хворобливим озлобленням на обличчі» огорнув мотузкою цеглини, приробив петлю і пов'язав її на шию собаці. Нічого не підозрюючи, Муму довірливо поглядала на нього. «Він відвернувся, зажмурився і розтиснув руки ... Герасим нічого не чув, ні швидкого вереску падаючої Муму, ні тяжкого сплеску води» .
Після цього Герасим пішов з двору, повернувся в рідне село. Дізнавшись про зникнення чоловіка, пані спочатку розгнівалася і наказала його відшукати, але, коли їй передали, що глухонімий повернувся в рідне село, «оголосила, що такий невдячний чоловік їй зовсім не потрібен»
«І живе досі Герасим бобирем в своєї самотньої хаті» . З часу свого повернення з Москви він зовсім перестав водитися з жінками, навіть не дивиться на них, і жодної собаки у себе не тримає ».
Пояснення:
Старая барыня в рассказе "Муму" - это помещица, хозяйка глухонемого дворника Герасима. Женщина ведет одинокую жизнь, она является вдовой. Ее дети разъехались: дочери вышли замуж, а сыновья где-то служат. У старой барыни непростой характер: иногда на нее находят нервические припадки, она горячится и нервничает; это капризная и причудливая старуха. Так, барыня решает женить двух своих крепостных, пьяницу-башмачника Капитона и прачку Татьяну, не спрашивая мнения девушки. Автор не уточняет, как зовут барыню в "Муму", а также не указывает ее возраст и особенности внешности.
*
В рассказе "Бежин луг" читатель встречается с охотником, который заблудившись в лесу, выходит на равнину, где и встречает пятерых деревенских мальчишек. Он остается рядом с ними переночевать у костра, чтобы утром, когда будет светло, найти дорогу обратно. Автор наблюдает за ребятами, слушая их рассказы. У крестьянских детей он отмечает природную даровитость и смекалку. Автор с большим интересом прислушивается к тому, о чем говорят мальчики. Эти рассказы - скорее поверья, так как в них очень мало правды, но дети, выросшие в глухих деревнях, очень суеверны, они почти все без образования, поэтому верят всем этим «страшилкам». Он для себя отмечает в их рассказах поэтичность и романтичность. С приходом темноты в ночной степи, у детей появляются тревожные мысли, и они наперебой рассказывают разные небылицы. Тургенев, описывая очень подробно природу, чем читателям лучше понять не только характеры, но и душевное состояние этих крестьянских детей.
Одним из пяти сидевших у костра мальчиков был Илюша, ему было на вид лет двенадцать. Одет он был очень бедно: онучи, лапти да подпоясанная толстой веревкой черная свитка.
Илюша, как и все крестьянские дети, вынужден работать самого раннего возраста. Героями его рассказов были лешие, домовые, русалки. В его повествовании мы видим сильные эмоции страха, ощущение большой таинственности. Он очень хорошо знает разные поверья и приметы. Из рассказов старших, которые он слушал в деревне, было много тем о покойниках. Ребенок, как губка впитывал эти байки. Илюша был отличным рассказчиком, он с большим мастерством и увлечением пересказывал услышанные им страшные истории об оборотнях, антихристе, гадании, о покойном барине, о водяном, лешем и домовом. Все пятеро мальчиков отличались своей речью, манерой общения друг с другом и даже по голосами. Так, у Илюши был слабый и сиплый голос, в его рассказах было много повторений. Он очень эмоциональный. Все у него в рассказах окутано мрачной таинственностью.
Все мальчики очень внимательно слушали рассказ Илюши о домовом, которого они с его братом Авдюшкой и другими приятелями якобы видели в помещении маленькой бумажной фабрики, на которой они все работали. Это произошло темной ночью. Мальчишки, оставшись ночевать прямо на фабрике на своих рабочих местах, перед сном всегда рассказывали друг другу разные страшные истории, которые слышали от взрослых. Но как только кто-то из них вспомнил о домовом, то ребятам вдруг послышались чужие шаги в темном помещении фабрики. Дети были сильно напуганы отчетливо слышными шагами, но они были твердо уверены, что домовых нельзя видеть, их можно только слышать. Еще больший ужас охватил всех мальчиков, когда они отчетливо услышали возню, скрип колеса и шаги с лестницы, как будто кто-то спускался с неё. Вдруг распахнулась дверь в комнате, где они все собирались спать, но там они никого не увидели, там никого не было... Все мальчики услышали кашель, как будто кто-то поперхнулся. В это время чан, висевший на гвозде на стене, якобы зашевелился, начал летать по комнате, а потом вернулся на свое прежнее место - на крюк с гвоздем. Детям было очень страшно.
Все мальчики, сидевшие у костра и слушавшие рассказ Илюши, сразу же наперебой начали вспоминать о разных поверьях, где были волки, оборотни, потом разговор перешел на рассказы о покойниках. Илюша, знающий больше всех из ребят сельских поверий, рассказал, что он слышал от взрослых, что на церковной паперти у дороги к церкви можно увидеть не только призраки покойников, но и людей еще живых, которым в этом году суждено умереть. Видеть их можно только в родительскую субботу. Мальчики снова начали спорить, потом заговорили о светопреставлении, о нечистой силе, которая водится в болоте, о лягушках и другой нечисти. Наговорившись вдоволь, все дети уснули у костра.