XVII століття стало надзвичайно важливою віхою в культурно-історичному розвитку людства. З одного боку, його можна вважати своєрідним підсумком попередньої великої історичної епохи — Відродження, а з іншого — періодом, коли окреслювались нові, суголосні тогочасним історичним умовам шляхи та перспективи розвитку людського суспільства, формувалися ті соціально-економічні, політичні, культурні традиції й морально-етичні цінності, які заклали підвалини нової європейської цивілізації. Пригадаємо основні риси епохи Відродження. Епоха Відродження (Ренесанс) — це початок XIV — кінець XVI ст. Назва походить від загальної тенденції митців цієї епохи до відродження засад тієї світської гуманістичної культури, яка була створена в епоху античності. Митці епохи Відродження висунули нову, гуманістичну (від лат. humanus — людяний) систему світобачення. її центром було проголошено людину, в якій вбачали найвищу цінність і головний сенс буття. На противагу митцям середньовіччя, гуманісти реабілітували матеріально-почуттєву, фізичну природу людини і відповідно пропагували її як предмет художнього зображення. В епоху Відродження розпочався інтенсивний розвиток гуманістичної освіти і книгодрукування, зародилися книжкова культура і традиції індивідуального читання.
немногим больше двадцати лет, когда он начал учить грамоте крестьянских детей у себя в имении. Работу в яснополянской школе он продолжал с перерывами до конца жизни, над составлением учебных книг трудился долго и увлечённо. В 1872 году вышла «Азбука» — книжный комплект, содержавший собственно азбуку, тексты для первоначального русского и церковно-славянского чтения, арифметику и руководство для учителя. Через три года Толстой опубликовал «Новую азбуку». При обучении он использовал пословицы, поговорки, загадки. Он сочинил много «пословичных рассказов»: в каждом пословица разворачивалась в короткий сюжет с моралью. «Новую азбуку» дополняли «Русские книги для чтения» — несколько сотен произведений: рассказы и были, пересказы народных сказок и классических басен, природоведческие описания и рассуждения.
Например, перед взглядом широкое поле, а вдалеке лес. Поле настолько пустынное и взгляду зацепиться буквально не за что. Поэтому простор и суров. Цвета, цветы и щапахи, красота природы – оттого простор и нежен. Отрада для души – наблюдать за красотами природы.