Для славы мертвых нет.
Анна Ахматова
Війни — це породження зла. Людського зла. Поєднання слів "людина" і "війна" суперечить усім людським законам добра. Але війни — це не тільки минуле людства, це, на жаль, його сьогодення.
Ллється кров у Чечні і Косово, у Сьєрра-Леоне й Ольстері, у Палестині й Ізраїлі... І скрізь гинуть чиїсь батьки, чоловіки, брати, сини... Іде по усьому світові нова війна, ім'я якої — тероризм. У ній узагалі немає ніяких правил. Воюють не солдати проти солдатів, а злочинці проти всіх, не виключаючи дітей і жінок, хворих і старих.
Коли мова йде про захист Батьківщини, про порятунок свого народу, у цій війні людина бере участь за велінням серця. У бій готові йти ті, хто у своєму житті не брав у руки зброї, ті, про кого говорять, що вони і мухи не скривдять. Усі, хто здатен тримати зброю, стають на захист батьківщини. Я розповім вам про цю проблему — людина і війна — на прикладі свого прадіда по батьківській лінії. Його не пам'ятає моя бабуся, його молодша дочка. Але ми знаємо багато чого про його довоєнне життя і дещо про його військові дороги. І майже нічого про те, як він загинув. Крім звичайних слів: "Помер смертю хоробрих".
Він був людиною дуже мирної професії — економістом. Працював перед війною в інституті, що нині — політехнічний університет. У перший день війни він сам пішов у військкомат, не чекаючи повістки про призов, та вона і не прийшла б, тому що його посада і професія не підлягали призову. Які ж високі були в нього громадянська позиція і людська совість! Вже у вересні родина одержала від нього перший лист. Я бачив стопку цих пожовтілих від часу листів, що бабуся дбайливо зберігає. На них немає звичних поштових марок. На них тільки штампи "Польова пошта №..." і "Переглянуто військовою цензурою". Останній лист дуже тривожний. Видно, людина на війні відчуває, коли не повернеться з бою. "Маруся! Бережи дітей! Перемога буде за нами!" — це останні слова, що написані чітким, дуже красивим почерком на сірому жорсткому папері. Маруся, його дружина, моя прабаба, зберегла синів. Завдяки цьому народився і живе мій батько, а через 43 роки після загибелі прадіда з'явився на світ і я.
Apple
Мобильный телефон Apple iPhone SE 128GB 2020 (PRODUCT) Re...
16 499 грн
Топ продаж
Дивіться також
Ужасные свадебные фотографии (19 фото)
Женский парфюм Carolina Herrera
Качество оригинала! Стойкий шлейфовый аромат...
Довго наша родина намагалася знайти могилу прадіда. Але безуспішно. Знаємо тільки одне: вона десь у лісах Прибалтики. Але є в Харкові місце, де на мармуровій плиті золотом написане його (тепер і моє) прізвище й ініціали. У ряду сотень імен харківських політехніків, що не повернулися з тієї кривавої війни. Над пам'ятником на території нинішнього політехнічного університету схилилася верба. Вона так розрослася за останні роки, що закриває напис. Та я його знаю напам'ять:
Мечту пронесите через года
И счастьем наполните!
Но о тех, кто уже не придет никогда,
Заклинаю вас: помните!
Пам'ятник і територія біля нього завжди доглянуті. Ми всією родиною ходимо туди три рази на рік: на День Перемоги, 23 серпня й у післявеликодній поминальний день. Це обов'язково, але іноді бабуся просить: "Олежку! Давай сходимо до пам'ятника! Я вже і квіти приготувала". У такі дні ми біля мармурових плит самі. І серце стискується в мене, коли я думаю, що моя бабуся не знала людину, яка була її батьком. Їй нікого було покликати: "Тату!"
У ці хвилини я відчуваю, що від батьків до дітей переходять найвищі поняття. До мене прийшло розуміння, що і для слави, і для пам'яті людської мертвих немає. Мій прадід не безвісти загинув на тій війні. Він з нами, як і всі, хто поруч з ним на мармурових пл
каждый человек задаёт себе вопрос: "что значит быть счастливым? " на уроках мы прочитали три произведения о любви и каждое не похоже на другое, у каждого своя истина.
в произведении а. п. чехова "о любви" автор показывает, что любовь-это ответственность и испытание судьбой.. здесь показана любовь двух людей, которые не могли быть вместе. в рассказе и. а. бунина "казак" автор также изображает чувства людей, которые любили друг друга. в отличии от рассказа а. п. чехова, где влюблённые не могли быть вместе, здесь любимые были вместе и отдыхали на кавказе, но и эта не была любовь, которую все так ждут. в этом произведении муж главный героини застреливается, так как не может жить с мыслью, что его жена изменяет ему с другим.. в этом рассказе показана любовь, для которой приходится идти на какие-либо поступки и жертвовать чем-то. а. и. в своём произведении "куст сирени" показывает любовь, которая закрывает на всё глаза, ведь вера забыла о своей жизни, она жила только для мужа, была готова сделать для него всё и не думать о себе..
я считаю, что сколько людей, столько и мнений. у каждого автора своё мнение, своя точка зрения о любви. для каждого автора любовь существует по-разному.. может быть, все эти произведения и сюжеты из них, могут встречаться и в наше время. счастье- это то что окружает нас, всё, что мы видим, ощущаем, но некоторые не замечают самого элементарного, самых простых вещей, но все это счастье.
"Повесть о Петре и Февронии" действительно можно отнести к сказке, житию и повести. Во-первых, это повесть, и она так и называется "повестью", поскольку в ней не такой сложный и запутанный сюжет, как это бывает в романах. Во-вторых, произведение имеет много волшебных и фантастических моментов, где, например, Феврония, излечивает Петра только лишь своей закваской. Также, это произведение можно назвать "житием", поскольку в житие, как правило, описывается жизнь того или иного великого человека.
Объяснение: