Островский, написав своё произведение Бесприданница, обратился к очень злободневной проблеме того времени: теме замужества. Женщины, не имея приданного, пытались найти себе мужчину, которого будут любить взаимно и на долгие времена, однако их никто не выбирал, так как в то время для свадьбы было важно приданое. В этом произведение автор глубоко сочувствует этим женщинам, и одной из представительниц является главная героиня - Лариса Дмитриевна. Это красивая, умная, скромная женщина, которая также пыталась найти себе жениха, одна Ее попытки были неудачны, так как, прочитав произведение, мы понимаем, что Ее лишь считали вещью и просто-непросто использовали. В конце произведения главная героиня умирает. Этим Островский подводит итог: такие женщины, как Лариса, не будут никогда счастливыми, потому что этот мир ужасен: она вступает в конфликт с обществом и проигрывает его.
Новела „Некультурна” – своєрідний твір, бо емансипованість головної героїні є природньою, до певної міри вродженою. До речі, така гуцулка справді існувала. Ольга Кобилянська часто розмовляла з нею під час своїх прогулянок. Гуцули... Цей вільнолюбний народ, чий гордий дух вихований на вершинах гір, спрямованих до безмежного піднебесся, а його краса як зовнішня, фізична, так і внутрішня, душевна, викохана в мальовничій барвистості глибоких пралісів, мислиться як органічна складова самої природи, зливаючись та розчиняючись у ній, становить з нею одне ціле... Гуцулка Параска... Кожен епізод з її життя, про який дізнаємося з її розповіді, наскрізь відчуттям, а відтак і сприйняттям того, що все у світі наперед визначено. Усе, що відбувається з Параскою, що довелося їй пережити за своє життя, сталося тому, що так мало статися, за її словами: „така вже була воля Божа...” Ця глибока філософія життя сповнює її гармонійним спокоєм, надає гуцулці відчуття щастя. Але аналіз образу не може бути поверховий, коли йдеться про цілісну особистість, про „дитя природи”, про „некультурну”, яка перевершила своєю самодостатністю сотні „культурних”.
Славко Беркута – головний позитивний персонаж повісті "Шпага Славка Беркути", Ніни Бічуя. Образ-персонаж розкривається упродовж твору, автор схвалює наполегливість Славка, його волю до життя, вміння кидати виклик хворобі і перемагати її. Його характеристика складається з наступних засібів створення образу:
Зовнішній вигляд: звичайний, пересічний семикласник, худорлявий, підтягнутий, середнього зросту із поглядом.
Становище в соціумі: добросовісно навчається в школі, щирий товариш, відвертий і вірний у дружбі, поважає вчителів, вдячний син, батьки приділяють належну увагу його вихованню. Оточення впливає на героя позитивно.
Внутрішній світ, коло інтересів: цікавиться спелеологією, науковими відкриттями, любить читати, досліджувати; найкращий у львівській команді фехтувальник.
Ставлення до інших героїв: любить і поважає батьків, авторитетними для нього є вчитель географії та тренер; Славко симпатизує Лілі, знаходить спільну мову зі Стефком; стосунки з однокласниками будує на принципах взаєморозуміння і взаємоповаги. Конфліктує з Юльком, бо той дуже зверхній, самовпевнений, заздрісний.
