«Ще маленьке було, а знала і отченаш, і богородицю, і святий боже, половину вірую. А тільки було зачує дзвін, то вже не заграється, ні засидиться дома і каже: «Мамо! Піду до церкви, бач, дзвонять; грішка не йти; тату шажок на свічечку, а другий старцю божому подати». І в церкві вже не запустує і ні до кого не заговорить, та все молиться, та поклони б’є».
Про Марусину вроду:
«Та що ж то за дівка була! Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці як тернові ягідки, брівоньки як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі пряменький з горбочком, а губоньки як цвіточки розцвітають, і між ними зубоньки неначе жарнівки, як одна, на ниточці нанизані».
Детальний опис одягу Марусі:
«Сорочка на ній біленька, тоненька, сама пряла і пишнії рукава сама вишивала червоними нитками. Плахта на ній картацька, черчата (пофарбована в червоне), ще материнська – придана, тепер вже таких не роблять. І яких-то цвітів там не було? Запаска шовкова, морева; каламайковий пояс, та як підпережеться, так так рукою і обхватиш, – ще ж то не дуже і стягнеться. Хусточка у пояса мережована і з вишитими орлами, і лямівка з-під плахти теж вимережована й з китичками; панчішки сині, суконці, і червоні черевички».
Про ввічливість Марусі:
«Іде, як павичка, не дуже по усім усюдам розгляда, а тільки дивиться під ноги. Коли з старшим себе зустрілась, зараз низенько вклонилась та й каже: «Здрастуй, дядюшка» або: «Здорові, тітусю!» І таки хоч би то мала дитина була, то вже не пройде просто, усякому поклониться і ласкаво заговорить».
Про порядність Марусі:
«А щоб який парубок та посмів би її зайняти? Ну-ну, не знаю! Вона й не лаятиметься, і ні слова й не скаже, а тільки подивиться на нього так пильно, та буцім і жалібно, і сердитенько, – хто її зна, як-то вона там загляне, – так хоч би який був, то зараз шапку з голову схопе, поклонивсь звичайненько, і ні пари з уст не мовить, і відійде дальш».
Загальна характеристика Марусі:
«О, там вже на все село була і красива, і розумна, і багата, звичайна, та ще к тому тиха, і смирна, і усякому покірна».
Цели Обломов себе не ставил, он просто сидел на своем диване, в том же халате и мечтал. Его жизнь сложилась очень трагичной. Жил себе, встретил Ольгу, влюбился, был любим, хорошие отношения. Вдруг, отношения прекращаются, любовь остается, он все еще влюблен, сьрадает по этому поводу лежа у себяя на диване. Встречает Пшеницину, проявляет симпатие, живет с ней, все еще скучает. По обстоятельствам жизни Штольц, друг Обломова, берет в жены Ольгу, Обломов ничего не говорит про это, но продолжает страдать внутри себя. у Обломова со Пшенициной рождается сын, Андрей. Обломов умирает, доверяет обучение своего сына Штольцу. восприятие, взгляды на жизнь- считет нет ничего глубоко, заднвающего за живое все мертвецы, спящие люди. Хуже меня. Его принципы- ничего не делать. Испытание любовью- Испугался, что не достоин любви. Ему нужна любовь, не равноправная а материнская. Он честный, добросердечный, стремление к идеалам, мечтательность. Человек очень нежный и любит всем сердцем. "Золотое сердце". Его лучший друг детства-Штольц. Он уважает его, ценит и любит как друга. Он ничего не говорит про его женитьбы с Ольгой, потому что знает, что он человек хороший, обеспеченный, образованный и трудолюбивый, думал, что Ольге с ним будет лучше.
Первая встреча Гринева с Пугачевым определила их дальнейшие отношения. Молодой дворянин Петр Андреевич Гринев вместе с крепостным своего отца Савельичем ехал к месту службы в Оренбургскую губернию, и в пути их застал ураган. Стемнело, и лошади, не видя дороги, сбились с пути и стали. В этот момент они увидели местного мужика. Тот по направлению ветра и запаху дыма сумел определить местонахождение жилья и привел путников к постоялому двору. Гринев обратил внимание на черную бороду мужика и острые пронзительные глаза.
«Ще маленьке було, а знала і отченаш, і богородицю, і святий боже, половину вірую. А тільки було зачує дзвін, то вже не заграється, ні засидиться дома і каже: «Мамо! Піду до церкви, бач, дзвонять; грішка не йти; тату шажок на свічечку, а другий старцю божому подати». І в церкві вже не запустує і ні до кого не заговорить, та все молиться, та поклони б’є».
Про Марусину вроду:
«Та що ж то за дівка була! Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці як тернові ягідки, брівоньки як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі пряменький з горбочком, а губоньки як цвіточки розцвітають, і між ними зубоньки неначе жарнівки, як одна, на ниточці нанизані».
Детальний опис одягу Марусі:
«Сорочка на ній біленька, тоненька, сама пряла і пишнії рукава сама вишивала червоними нитками. Плахта на ній картацька, черчата (пофарбована в червоне), ще материнська – придана, тепер вже таких не роблять. І яких-то цвітів там не було? Запаска шовкова, морева; каламайковий пояс, та як підпережеться, так так рукою і обхватиш, – ще ж то не дуже і стягнеться. Хусточка у пояса мережована і з вишитими орлами, і лямівка з-під плахти теж вимережована й з китичками; панчішки сині, суконці, і червоні черевички».
Про ввічливість Марусі:
«Іде, як павичка, не дуже по усім усюдам розгляда, а тільки дивиться під ноги. Коли з старшим себе зустрілась, зараз низенько вклонилась та й каже: «Здрастуй, дядюшка» або: «Здорові, тітусю!» І таки хоч би то мала дитина була, то вже не пройде просто, усякому поклониться і ласкаво заговорить».
Про порядність Марусі:
«А щоб який парубок та посмів би її зайняти? Ну-ну, не знаю! Вона й не лаятиметься, і ні слова й не скаже, а тільки подивиться на нього так пильно, та буцім і жалібно, і сердитенько, – хто її зна, як-то вона там загляне, – так хоч би який був, то зараз шапку з голову схопе, поклонивсь звичайненько, і ні пари з уст не мовить, і відійде дальш».
Загальна характеристика Марусі:
«О, там вже на все село була і красива, і розумна, і багата, звичайна, та ще к тому тиха, і смирна, і усякому покірна».