1)В начале повести, к примеру, резко контрастируют величественным амфитеатром расположенная Москва с златыми куполами и расположенные у ее подножия зеленые цветущие луга и убогая, разоренная хижина, в которой тридцать лет тому назад жила Лиза со своей матерью. От панорамы Москвы повествователь бросает взгляд на Симонов монастырь, вспоминает в связи с ним историю бедной Лизы, обозначает характер своего настроения, а затем направляет взор на бывшее ее жилище.
3)Автор подробно описывает развитие ее любовного чувства от зарождения до отчаяния. Для Лизы потеря любви равносильна потере жизни. Идея повести сосредоточена в приведенной нами фразе, которая стала формулой сентиментальной литературы.
Объяснение:
ответ на второй вопрос я не знаю ссори
Там де пісня — лине мова. Лине мова — є народ!Повернути пісню народу — наше історичне покликання. В основі його ми бачимо дві, тісно пов’язані між собою, субстанції:
облаштування життя в такий б, щоб воно відповідало вищим критеріям справедливості й розгорталося на трудовій основі;
виховання людини в дусі найкращих українських культурних традицій, родинної педагогіки й пісенної культури.
Перша субстанція — завдання політикам і підприємцям. Друга — завдання учителя, первинне формування якого відбувається в педагогічному університеті. На жаль, більшість нинішніх можновладців переймаються виключно собою, а не державою. Інтереси народу знаходяться на периферії їхньої практично-політичної активності.
З другого боку, Педагогічний університет, як і освіта взагалі, також переживають складні часи. А це означає, що втілення її історичної місії перебуває під загрозою. І доки ми не створимо належних та необхідних умов для навчання і виховання майбутнього вчителя, доки він не прийде до учня як суб’єкт найновітніших знань і культури, доти про пісенність нації, її духовну ауру не може бути й мови.
Колись перед учителем знімали шапку. Сьогодні його цькують, з нього насміхаються, а нерідко й знущаються. Не в кращому становищі перебуває і нинішній професор, який навчає, готує майбутнього педагога. Тож хіба можуть учитель і педагог, викинуті на узбіччя життя, виховати в нас совість, пробудити духовність, сформувати пісенну культуру? Таке питання риторичне. Між тим істиною є те, що доки держава не поверне свою увагу до Вчителя і Педагога, суспільство рухатиметься сходинами регресу. Воно ніколи не буде по-справжньому творити й… співати. Його обрії вимальовуються винятково в чорних тонах — зубожіння, безробіття, бездуховність, агресія і… стогін, скиглення, хрипота перед мікрофоном, що лякають дітей і дорослих, спонукаючи до тваринних інстинктів.
Складається враження, що всі ми не живемо, а «тягнемо баржу» несправедливо влаштованого, розшарованого і вкрай суперечливого сьогодення. Ситуація обтяжується ще і тим, що ніхто з нас не бачить (чи не хоче бачити) іншої перспективи! Як Сізіфа, який знову і знову викочує на гору важкий камінь, що постійно зривається і падає донизу. Згадаємо цей міф про Сізіфа, особливо в інтерпретації Альберта Камю «Есе про абсурд». Згадаймо і запитаймо: чому, залишаючись людиною, Сізіф не співає? Відповідь знову ж таки на поверхні: бо немає про що співати! Немає снаги, внутрішньої потреби самовиразу. Невже ми подібні Сізіфу? Виходить, що так. Бо живемо в «ситуації абсурду», створеній і постійно відтворюваній самими ж нами.
Там говорится о деревенской семьи Простаковы. Барыня Простакова заказала кафтан своему сыну Митрофану на день свадьбы Тараса(брат гопожи) и Софьи. Она была родственницей отца Митрофана которая жила у них дома. Софья не знала за кого выйти замуж.
Через некоторое время Софья получает письмо от пропавшего дяди. Но Простакова растроилась,потому что её надежды на свадьбу не оправдались. И стала обвинять Соню в обмане, но доказать это не могла, потому что она,её муж и брат не умели читать. Прочитать письмо смог сосед Правдин. В письме было написано,что дядя оставляет своей племяннице Софье всё своё состояние.Узнав об этом,Простакова решила женить на Софьи на своего сына недоросля Митрофана.К Правдину приехал его друг Милон,который был офицером. Милон был влюблен в Софьи, и встретив друг друга очень обрадовались. Милон узнав о замужестве Софьи и Митрофана стал ревновать, но его ревность утихает, узнав о недоразвитости Митрофан а.Когда Скотинин узнает об отказе женитьбы, он набрасываетсф на Митрофана. Его заслоняет его няня Ермеевна. Учителя сами приходят к Митрофану. Но он выражает недовольство и говорит, что не хочет учится. Простакова узнав что Тарас напал на Митрофана, она утешила сына и сазала что он скоро женится. В село приезжает дядя Софьи. По дороге он встречается с правдиным, и они поговорили. Дядя Стародум приехал освободить Софью от этих невежд Простаковых. Он встретился с племянницей и обещал её освободить. В это время в комнату вошли Тарас и Простакова. Узнав, что приехал богатый дядя Софьи Простакова начинает проявлять гостеприимность. Она рассказала гостью о скорой свадьбе. Стародум был категорически против свадьбы. Он обещал Софьи что увезет ее в Москву и выдаст за достойного которого она выберет.В конце Стародум, его племянница и Милон уехали из города. А семья Простаковых остались в своей деревне.
Объяснение:
как то так