В интернете поищи там кратких содержаний много
Казка Антуана де Сент-Екзюпері «Маленький принц» стала своєрідним заповітом мудрої людини своїм сучасникам та майбутнім поколінням, які живуть на цій зовсім неідеальній планеті. Та й чи казка цей твір? Достатньо пригадати пустелю, де льотчик після аварії зустрів Маленького принца. Відомо, що у екстремальній ситуації перед людиною пролітають картини усього її життя. Звичайно ж, пригадується не тільки все хороше, а й ті випадки, коли людина виявила непорядність, нечесність, боягузтво. Людина прозріває і усвідомлює те, що не звертала уваги на важливі речі, те, що недооцінювала.
Мабуть, саме в образі Маленького принца до героя казки прийшли часи його дитинства, прийшла його незаплямована, чиста совість. Саме маленький хлопчик з іншої планети допоміг йому уважніше і гостріше подивитися на своє життя, подивитися на місце, яке він займав, і все оцінити по-новому. Саме завдяки Маленькому принцу льотчик повернувся до своїх товаришів зовсім іншою людиною: він зрозумів, як треба відноситися до дружби, що треба обходити стороною і що треба цінувати. Як це не дивно, але Маленький принц навчив дорослу людину ЖИТИ.
Перебування героя у пустелі, довгі розмірковування удалині від суєти, яка зазвичай поглинає наші душі і наше життя, часи, проведені на самоті, спілкування з Маленьким принцом наблизили льотчика до розуміння сенсу свого існування. Але пустеля у казці була ще й символом самотності людини, символом, який доводить, що з людьми теж може бути одиноко.
Сумна і при тому чарівна притча розкриває важливі філософські і моральні проблеми. Автор робить це за до витончених афоризмів, які добре відомі і допомагають багатьом з нас у житті: «Очі не бачать. Треба шукати серцем», «Себе судити набагато важче, ніж інших. Якщо ти зумієш правильно судити себе, ти насправді мудрий», «Ми у відповіді за тих, кого приручили».
Казка А. Сент-Екзюпері примушує нас по-іншому дивитися на навколишній світ, на людей навколо нас. А Маленьким принцом на нашій планеті є кожен з малюків, який з’являється на цей світ таким саме зацікавленим, як і дитина з іншої планети. Щодо героя казки, то він не тільки допоміг дорослій людині зрозуміти, заради чого треба жити і що цінувати в житті найбільше, а й сам зрозумів ці істини: будь-хто з нас повинен жити не заради себе, а заради тих, хто нам найдорожчий. Ми повинні відповідати за тих, хто знаходиться поруч з нами і за тих, кому ми небайдужі. У кожного з нас є свої турботи, але кожен з нас повинен усвідомлювати свій обов’язок не тільки перед рідними людьми, а й перед оточуючими, переду суспільством і Батьківщиною.
Внутренне поэт остается спокоен, его взгляд устремлен вдаль, он ни о чем ни задумывается. Лермонтов изобразил себя на фоне гор, потому что его с раннего детства влекло к Кавказу, где на тот момент была война. У Лермонтова есть собственная картина "Воспоминания о Кавказе". Я думаю, что даже по портрету можно обьяснить романтическую натуру автора. Поэт любил Кавказ, изобразил себя на фоне кавказских гор. Из этого вытекает, что даже будучи далеко от места влечения, он смог передать все, что иной раз не передашь ни словами ни картиной.
Объяснение:
Я ехал с охоты вечером один, на беговых дрожках. В дороге меня застала сильная гроза. Кое-как схоронился я под широким кустом и терпеливо ожидал конца ненастья. Вдруг при блеске молний я увидел на дороге высокую фигуру. Это оказался здешний лесник. Он отвёз меня в свой дом — небольшую избушку посреди обширного двора, обнесённого плетнём. Изба состояла из одной комнаты. На самой середине висела люлька с младенцем, которую качала босая девочка лет 12-ти. Я понял, что хозяйки в избе не было. Из всех углов смотрела нищета.
Наконец я смог рассмотреть лесника. Он был высокого роста, плечист и хорошо сложён, его суровое и мужественное лицо заросло бородой, из-под широких бровей смело смотрели небольшие карие глаза. Лесник представился Фомой, по прозвищу Бирюк. От Ермолая я часто слышал рассказы о Бирюке, которого боялись все окрестные мужики. Из его леса нельзя было вынести даже вязанки хвороста — был он силён и ловок, как бес. Подкупить его было невозможно, да и со свету сжить нелегко.
Я спросил, есть ли у него хозяйка. Бирюк с жестокой улыбкой ответил, что его жена бросила детей и сбежала с прохожим мещанином. Угостить он меня не мог: в доме не было ничего, кроме хлеба. Между тем гроза закончилась, и мы вышли на двор. Бирюк сказал, что слышит стук топора; я не слышал ничего. Лесник взял своё ружьё, и мы пошли к тому месту, где рубили лес. В конце пути Бирюк опередил меня. Я услышал звуки борьбы и жалобный крик. Я ускорил шаг и вскоре увидел срубленное дерево, возле которого лесник связывал руки вору — мокрому мужику в лохмотьях с длинной растрёпанной бородой. Я сказал, что заплачу за дерево и попросил отпустить несчастного. Бирюк промолчал.
Снова полил дождь. С трудом мы добрались до избы лесника. Я дал себе слово во что бы то ни стало освободить бедняка. При свете фонаря я смог разглядеть его испитое, морщинистое лицо и худое тело. Вскоре мужик стал просить Фому отпустить его, но лесник не соглашался. Вдруг мужик выпрямился, на его лице выступила краска, и он стал бранить Бирюка, называя его зверем.
Бирюк схватил мужика, одним движением освободил ему руки и велел убираться к чёрту. Я был удивлён и понял, что на самом деле Бирюк — славный малый. Через полчаса он простился со мной на опушке леса.