В заглавие произведения писатель поставил словосочетание «Уроки французского», потому что повествование тесно связано с деятельностью Лидии Михайловны, учительницы французского языка.
Она видела, что главный герой отстает по ее предмету, поэтому организовывает для него дополнительные занятия, которые позже переросли в нечто большее, чем простое изучение языка. Хотя и здесь у героя были успехи: учительница сделала все, чтобы мальчик полюбил данный предмет, произношение у него стало намного лучше, чем он несказанно гордился. Так об этом говорил рассказчик: «Правда, толк от этого выходил, постепенно я стал довольно сносно выговаривать французские слова, они уже не обрывались у моих ног тяжёлыми булыжниками, а, позванивая, пытались куда-то лететь».
Жанр: сатирична поема (політична сатира).
Провідний мотив: зображення справжньої суті російського імперського режиму.
Головні ідеї “Сон”: засудження самодержавства й кріпосництва в Російській імперії, вірнопідданства й аморальності земляків-перевертнів.
Композиція “Сон”
Поема орієнтовно розмежовується на такі частини:
пролог;
покріпачена Україна;
сибірські нетрі;
самодержавний Петербург;
прийом у царських палатах;
видіння над Невою;
вранішня столиця;
другий прийом у палатах.
Сюжет “Сон”
Експозиція: пролог, в якому Шевченко роздумує над тим, що у кожної людини своя доля; зображення соціальних й моральних гріхів, які процвітають в країні.
Зав’язка: п’яний ліричний герой лаштується до сну і врешті-решт летить до неба.
Кульмінація: сатирично висміюються кати і грабіжники народу.
Розв’язка: «Не здивуйте, / Брати любі, милі, / Що не своє розказав вам, / А те, що приснилось».
Про твір: авторський підзаголовок твору — комедія — указує не стільки на його жанр, стільки на б відображення дійсності в ньому.
У поемі «Сон» Т. Шевченко вдається до форми сну. Саме такий композиційний прийом (подорож уві сні) дав можливість авторові у відносно невеликому творі зобразити широку панораму життя в тогочасній Росії. В основі композиції поеми чотири частини: вступ і три частини — зображення України, Сибіру й Петербурга.
Перші два рядки вступу звучать іронічно: «У всякого своя доля, І свій шлях широкий», але те, що це іронія, стає зрозуміло читачеві з наступних рядків
Розвиток подій: зображуються картини життя у часи, коли простий люд був покріпачений самодержавством.
