Одвічна проблема, яка існує в кожному поколінні батьків і дітей, — це відсут¬ність порозуміння між ними.
З оповідання Дж. Олдріджа «Останній дюйм» ми дізнаємося,що Дружина пішла, зали-шивши Бену, досвідченому пілоту, сина — десятирічного хлоп¬чика Деві. Бен — безробітний, тому що авіакомпаніяв якій він працював закрилася.
Батько узяв сина із собою на далекий безлюдний берег знімати кіно про акул. Розмовляє Бен з Деві тоном наказу.
Важко таким чином завоювати прихильність будь-якої дитини, не тільки Деві. Хлопчик Деві – тихий, вразливий. Деві бачить чоловіка, якого має називати батьком, та не розуміє його. Можна тільки уявити собі, що думає дитина, яку залишили одну на березі, серед скель, морських хвиль, між небом і землею, де немає жодного до¬рослого. Деві думає про небезпеку, про те, шо буде з ним, якщо батько ніколи не випливе з морської глибини. Виходить майже так, як уявляв собі Деві. Бен, поранений акулою-кішкою, не може вести літак. Наразивши на небезпеку себе, він не подумав про сина, який може залишитися сам-один на березі, якщо Бен від поранень помре. Як людина, яка завжди думала тільки про себе, Бен не може розраховувати на сина, адже він міг просто перелякатися, кинути батька напризволяще. Та незважаючи на страх, бо Деві переляканий батьковими ранами, хлопчик, який ніколи не керував літаком самостійно, виявляє все-таки більшу відповідаль¬ність, ніж батько. Він слухняно виконує усі накази, що дає йому батько, а коли Бен непритомніє, робить усе саме так, як навчав його батько. Батько й син разом долають небезпеку. У складній ситуації вони навчаються інших стосунків, котрі засновані на бажанні зрозуміти і до а не на байдужості і страху. Так у хвилину гострої небезпеки вони підтримують один одного.
Це й хотів нам сказати в своєму творі Дж. Олдрідж. Тож і читач також має дійти висновку: треба оберігати свої стосунки з рідними, робити все, щоб було добре тим, хто живе поруч із тобою. Бо це важливо.
Маруся-сестра Валека,4-х летняя белокурая девчушка,с огромными голубыми глазами.Маруся смертельно больна,она не может нормально ходить.Редко улыбается грустной улыбкой,не любит игры,голос у неё очень тихий,а смех похож на очень тихий звон колокольчика.Маруся смеётся и радуется кукле,у неё не было в жизни игрушек. Соня-младшая сестра Васи.Весёлая хохотушка,растёт с няней,отрада для отца.Беззаботна,обожает новые игрушки и наряды,пухленькая и очень хорошенькая собой.У Сони доброе сердце и открытая душа ,она отдаёт свою куклу для Маруси,узнав,что девочка больна.После смерти Маруси,Вася и Соня приходили на её могилу ,почтить память,такие дети не смогут вырасти злыми и равнодушными,они не пройдут мимо чужой беды.
Лебеди – перелетные птицы. Их считают символом красоты, чистоты, благородства. Бытует мнение, что пары лебедейсоединяются на всю жизнь, и они не могут жить друг без друга. Шея лебедя в виде латинской буквы S. Длина тела 1,8 м. На ногах плавательные перепонки. Клюв по длине равен голове. Лебеди бываюТ белые и черные. Черные живут в Австралии. В России живет лебедь-шипун. У него на клюве черный нарост. Обитает в Западной Сибири. Лебедь-кликун живет везде, кроме тундры. Прилетают в места гнездования в апреле. Селятся на больших озерах, берега которых заросли камышом. Гнезда строят у самой воды, а внутри выстилают материнским пухом. Самка откладывает до 5-7 яиц, насиживает 40 суток. Самец охраняет свою семью от врагов. Он очень агрессивный: нападает на всех, проходящих мимо гнезда. Кормятся на мелководье, так как не умеют нырять. Питаются водными растениями, которые растут в воде или на болоте, насекомыми, личинками, червями, лягушками, рыбами. Пищу достают, погружая шею в воду. Обрывают со дна растения и шарят носом по илу. Нос, как ситечко: вода выльется, а вся живность останется. У лебедей есть враги: беркут, речная скопа. Они нападают на взрослых лебедей. Птенцы лебедей начинают плавать и искать пищу сразу, как появятся на свет. Когда лебедята устанут и не могут плыть за мамой, они забираются к ней на спину, чтобы отдохнуть. После 9 месяцев выросшие птенцы покидают семью своих родителей. Лапы лебедей не при для ходьбы, поэтому вода – стихия лебедей. Они тяжелые птицы, из-за этого не могут сразу взлететь и делают разбег, перебирают лапами и машут крыльями 15-20 метров, а только затем взлетают. К сожалению, из-за мяса, перьев, пуха человек охотится на этих птиц. В России охота на лебедей запрещена. Лебеди улетают в Африку в октябре, преодолеть им придется большие расстояния. Давайте пожелаем им счастливого пути и благополучного возвращения на Родину.
Одвічна проблема, яка існує в кожному поколінні батьків і дітей, — це відсут¬ність порозуміння між ними.
З оповідання Дж. Олдріджа «Останній дюйм» ми дізнаємося,що Дружина пішла, зали-шивши Бену, досвідченому пілоту, сина — десятирічного хлоп¬чика Деві. Бен — безробітний, тому що авіакомпаніяв якій він працював закрилася.
Батько узяв сина із собою на далекий безлюдний берег знімати кіно про акул. Розмовляє Бен з Деві тоном наказу.
Важко таким чином завоювати прихильність будь-якої дитини, не тільки Деві. Хлопчик Деві – тихий, вразливий. Деві бачить чоловіка, якого має називати батьком, та не розуміє його. Можна тільки уявити собі, що думає дитина, яку залишили одну на березі, серед скель, морських хвиль, між небом і землею, де немає жодного до¬рослого. Деві думає про небезпеку, про те, шо буде з ним, якщо батько ніколи не випливе з морської глибини. Виходить майже так, як уявляв собі Деві. Бен, поранений акулою-кішкою, не може вести літак. Наразивши на небезпеку себе, він не подумав про сина, який може залишитися сам-один на березі, якщо Бен від поранень помре. Як людина, яка завжди думала тільки про себе, Бен не може розраховувати на сина, адже він міг просто перелякатися, кинути батька напризволяще. Та незважаючи на страх, бо Деві переляканий батьковими ранами, хлопчик, який ніколи не керував літаком самостійно, виявляє все-таки більшу відповідаль¬ність, ніж батько. Він слухняно виконує усі накази, що дає йому батько, а коли Бен непритомніє, робить усе саме так, як навчав його батько. Батько й син разом долають небезпеку. У складній ситуації вони навчаються інших стосунків, котрі засновані на бажанні зрозуміти і до а не на байдужості і страху. Так у хвилину гострої небезпеки вони підтримують один одного.
Це й хотів нам сказати в своєму творі Дж. Олдрідж. Тож і читач також має дійти висновку: треба оберігати свої стосунки з рідними, робити все, щоб було добре тим, хто живе поруч із тобою. Бо це важливо.