ответ:1. Запах, который ненавидел прокуратор. (Розовое масло.)
2. Денежная единица, которой расплатились с Иудой за предательство? (Тридцать тетрадрахм.)
3. Единственное, чего боялась собака прокуратора. (Грозы.)
4. Жидкость, разлитая некой Аннушкой? (Подсолнечное масло.)
5. Работа, хуже которой нет на свете, по словам Бегемота. (Кондуктор в трамвае.)
6. Цвет глаз Воланда. (Один черный, другой - зеленый.)
7. Возраст Маргариты. (Тридцать лет.)
8. Вопрос, который испортил москвичей. (Квартирный.)
9. Алкогольный напиток, которым был наполнен бассейн на балу у Воланда. (Шампанское.)
₽
10. Дирижер оркестра на балу у Воланда. (Иоганн Штраус.)
11. Транспортное средство, которым воспользовалась Маргарита, чтобы попасть на бал к Воланду. (Половая щетка.)
12. Какая геометрическая фигура украшала портсигар и часы Воланда, из какого камня она была изготовлена? (Бриллиантовый треугольник.)
13. Изображение на набалдашнике трости Воланда. (Набалдашник в виде головы пуделя.)
14. Прибор, который «починял» Бегемот. (Примус.)
15. То, чего лишился Варенуха после «контакта» с нечистой силой. (Тень.)
16. Жидкость, в которой совершала омовение перед балом Маргарита. (Кровь.)
Объяснение:
Сегодня природа преподнесла нам дивный (эпитет)подарок( олицетворение) : без всяких условий и предисловий наступила зима -сказка (метафора).Я ещё ночью подивилась свету за окошком .Он струился от снега ,белого ,белого и на вид пушистого .За окном у меня растёт дерево боярышника .Так его ветви были покрыты снегом ,как шапками (сравнение).Дерево выглядело сказочным и праздничным( метафора) .Было очень красиво .Я с сожалением подумала о том ,что этот первый снег к утру превратит ветки в коричневые мокрые(эпитеты) сосульки .С тем и заснула .А утром ... Под голубыми небесами ,Великолепными(эпитет) коврами .( скрытое сравнение)блестя на солнце ,
Снег лежит.Я глаз не могла оторвать от этой красоты .При солнечном свете всё оказалось гораздо более ярким и нарядным . Ничего не растаяло ,не померкло .Снег искрился неестественно ,по - новогоднему .Наши елочки и туи во дворе - ожили и зазеленели под ярким солнышком ,умытые снегом .
Объяснение:
если ещё надо то на пиши
Героями новели Д. Олдріджа «Останній дюйм» є льотчик Бен і його десятирічний син Деві. Непросто складаються стосунки батька і сина, які не бачилися і не спілкувалися довгий час. Можна припустити, що батьки десятирічного Деві не любили один одного. Їх союз був, швидше за все, спробою двох людей піти від самотності, і незабаром після народження хлопчика сім’я розпалася. Кожен повернувся до своїх звичних справ і турбот. Мама Джоанна, ім’я якої тільки кілька разів у згадується тексті, поїхала до себе додому і зажила «пристойним життям гідної пристойної жінки». Папа Бен, який втратив можливість заробляти на життя професією льотчика, займався підводними зйомками акул. Здавалося б, усі повинні бути щасливі. Усі, крім Деві, маленького беззахисного хлопчика.
Зустрівшись після довгої розлуки, батько і син не можуть знайти спільну мову. Важко стверджувати, що саме було цьому причиною. Швидше за все, небажання батька обтяжувати себе зайвими проблемами, вникаючи в тонку дитячу психологію. Про почуття Бена ми дізнаємося з численних монологів-роздумів. Батько усвідомлює, що його син глибоко нещасний. Деві – самотня, неприкаяна дитина, «яка у десять років розуміла, що мати ним не цікавиться, а батько – стороння людина, різка і небагатослівна, яка не знає, про що з ним говорити в ті рідкісні хвилини, коли вони були разом».
Батько не прагне знайти спільну мову з дитиною, щиро вважаючи, що час виховання упущено. Та й вихованням сина повинен був займатися зовсім не він, а дружина: «Джоанні слід було постаратися, щоб хлопчик ріс живим і веселим». Син поводиться відповідним чином. Він замкнувся в собі, а якщо про щось і запитував, то «голос у нього зразу ставав сумним: він наперед чекав різкої відповіді». Відносини батька і сина переходять на якісно новий рівень тільки після кривавої трагедії, що стала справжнім випробуванням людського духу. Бен давно знав, що з природою жарти погані, а займаючись підводною зйомкою акул, необхідно бути гранично обережним і уважним. Помилка стала фатальною: поранений акулою, він ледве вибрався з води, обливаючись кров’ю, втрачаючи свідомість.
Життєві сили залишають його. І ось тут-то Бен усвідомлює, що навіть важливіше його власного життя для нього зараз життя ось цього хлопчика, який ще недавно так дратував його: «Якщо він помре, хлопчик залишиться один, а про це страшно навіть подумати. Це ще гірше, ніж його власний стан. Хлопчика не знайдуть вчасно в цьому випаленому начисто краю, якщо його взагалі знайдуть ». Але і Деві в цій трагічній ситуації розкривається перед батьком абсолютно з іншого боку. Це вже не той тихий і сором’язливий хлопчик, який стискається від кожного різкого окрику батька. Переживши жах вигляду пораненого Бена і страх від думки, що вони вже ніколи не зможуть вибратися з Акулячої бухти, він раптом, можливо несподівано навіть для себе, стає здатним на вчинки, які й дорослим часом не під силу. Він перев’язує рани батькові, тягне його до літака, допомагає йому забратися в кабіну. Бен чує лють в голосі сина, і це дивує його ще більше: «Невже можна роками жити з сином і не розгледіти його обличчя?» А ось у Бена, навпаки, звідкись взялася м’якість, ніжність до сина. Адже тільки так він міг сказати хлопчикові про найголовніше: вести літак доведеться йому. І разом вони долають всі труднощі: дуже важкий шлях з Акулячої бухти до міста і не менш важкий шлях один до одного. Десятирічний хлопчик рятує своє життя і життя батька. У серці Бена прокидається любов до сина і бажання подолати «останній дюйм, який розділяє всіх і вся».