Із давніх давен постає
Питання людства: «Хто ми є?»
І «Звідки ми?», й «Куди йдемо?»
Про все це в 1 міфах ми вчимо:
Як із хаосу виник світ,
І як людський почався рід.
Існує версія стара
У єгиптян про бога 2 Ра ,
А у слов’ян же 3 Сварог -
Створив весь світ і весь народ.
Індійці ж всі, святі і грішні,
Уклінно Брахмі, Шиві й Вішну
Несуть подяки словеса
За землю, й воду, й небеса.
Та добре знаємо ми з вами,
Що предка нашого 4 Адама
Господь з ребра свого створив,
До раю двері всі відкрив,
Але Адам в нім не зумів
Робити те, що Бог велів,
Віддав спокусі перевагу
Й від Бога відвернув увагу.
Отак один-єдиний вибір
До пекла й раю робить вимір.
Цікаві міфи нам античні:
Боги й герої симпатичні
З дитинства нам усім знайомі,
Їх добре знають в кожнім домі:
Зірки, планети, і квітки,
Картини, статуї, книжки —
Хто в їхніх назвах не впізна
Богів античних імена?
І знов читають залюбки
Усі: й дорослі, й малюки, —
Як щастя прагнув для людей
Титан могутній 5 Прометей ,
Як людям зменшив він страждання,
І шлях відкрив їм до пізнання
Тираноборець нескорений —
Це приклад для людей священний
Найблагородніших ідей
Й самопожертви для людей.
То ж не згасімо той вогонь
Байдужим холодом долонь!
Та звивисті людські дороги,
І запорука перемоги —
Долати безліч перешкод,
Аби радів тому народ.
І подвиги усі 6 Геракла
(Аби лиш воля не зачахла
В душі людини назовсім) —
То приклад кращий нам усім!
А ще читаєм залюбки
Кумедні і смішні 7 байки —
Цікаві всі оті історії
Створив у формі 8 алегорії
Давним-давно мудрець
9 Езоп
Зашифрував мораль у ній він, щоб
У розповідках розважати,
Але водночас і повчати.
Він вчинки всі нещирі, ниці
Нам викрив в образі 10 Лисиці
І в легковажної 11 Цикади
Впізнаємо людські ми вади,
А Хліборобовії діти
Навчать, як в злагоді нам жити.
А потім в байці знову й знову
Звучить для нас Езопа мова,
І в алегорії тій самій
Напише Федр, а потім Бабрій.
(Причому вперше 12 Федр напише
Свої байки у формі вірша.)
І вже немов окрема сцена
Байка встає у 13 Лафонтена .
У ній і Леви, і Вовки
Себе картають залюбки.
Та їх провина лиш зросла
Для кари бідного 14 Осла ,
І розсудити все тверезо
Нам до антитеза ,
Якою автор скористався,
Бо в байці тій він намагався,
Аби виразніші були
Оті прості й слабкі Осли,
Й могутні Леви, й всі чумні.
(Та хворі всі вони чи ні?)
Привабливо Езопа мова
Звучить у дідуся 16 Крилова .
У тих байках сумне життя
В нас викликає співчуття,
І хочеться, щоб грубий 17 Вовк
На всі віки зовсім замовк,
І бідолашного Ягняти
Не смів щоб більше він чіпати!
І щоби байка так впливала,
Що на землі б гріхів не стало,
Й полікували б наші вади
Всі мудрі байкарів поради!
Ще насолоду від читання
І 18 Чехова оповідання
Дарують кожному із нас,
Бо розповів він без прикрас,
Чому міняв в розмові тон
Городовик- 19 Хамелеон ,
І як принизився 20 Тонкий,
Дізнавшися, що чин — Товстий.
І гумор весь той делікатний
Для слуху нашого принадний,
З усім ми згодні, та хіба
Так легко вичавить раба,
Який живе в душі людській
Й несе свою печать на ній,
Доки прийде різдвяне чудо
І все на краще змінить всюди…
У все це 21 Діккенс вірив свято
І написав про це багато,
Натомість ми читати в змозі
Його « 22 Різдвяну пісню в прозі»,
І зовсім нам всім не байдуже,
Що станеться з героєм 23 Скруджем .
Ми раді, що 24 Ебенезер
Душею ще не зовсім вмер.
Ось так на нас усіх впливає
І душу, й розум розвиває
Художній твір і його автор.
То ж варто нам читати? Варто!
Рассказ "В рождественскую ночь" Чехов написал в 1883. В этом рассказе чувствуется мелодраматическая струя. По контрасту с миром пошлости, нелепости в юмористических произведениях у молодого Чехова возникают в разных формах образы совсем иной жизни, иных людей и отношений. Молодому Чехову была не чужда мелодрама, которая демократична и по своей широкой доступности, и по своему духу: Она поэтизирует борьбу, вселяет надежды и отрицает унылую будничность обывательской жизни и половинчатость чувств. Действие рассказа начинается сразу, без обширного вступления. Героиня рассказа, обыкновенная молодая женщина, в непогоду, на берегу моря ждет своего мужа и думает, что он погиб, но, оказывается, он жив. Из ее груди вырывается отчаянный крик; в нем "и замужество поневоле, и непреоборимая антипатия к мужу, и тоска одиночества и, наконец, рухнувшая надежда на свободное вдовство". Достаточно этих нескольких слов, чтобы представить всю ее жизнь. Муж понимает все и вновь отправляется в море на верную гибель. Он слышит ее крик "воротись", хочет вернуться, но уже поздно.. Тем не менее финал рассказа не вызывают осуждения женщины. Женщина стоит на берегу до утра. "В ночь под Рождество она полюбила своего мужа". И кажется, что муж вернется и все будет хорошо… В этом маленьком рассказе-«романе» торжествует гордое самопожертвование без слез и фраз, и оно побеждает. Победа здесь оказывается ненужной, но нравственная и эстетическая ценность высоких порывов души от этого нисколько не уменьшается
Для Чехова мелодрама была противоядием против того презренного мирка, над которым он беспощадно смеялся в своих юмористических рассказах.
Объяснение:
Надеюсь
Темно. Зябко. И стало землемеру страшно. «Да и возница ненадежный». И он начал разговаривать с мужиком. Как будто случайно, поинтересовался, а не было ли в этой местности каких нападений разбойников. Клим, так звали возницу, был немногословен. Это еще больше отпугнуло землемера. Он стал привирать, что у него, дескать, за пазухой револьвер и что, не дай бог, кто на него нападет — так Тут телега повернула налево, и Смирнов окончательно струсил. Он стал безбожно храбриться и говорить, что его медом не корми — дай с разбойниками подраться. В жизни, говорит, был случай, что на него три разбойника напали. Так он с ними тут же расправился: один сразу богу душу отдал, а два других на каторгу пошли. Клим боязливо оглянулся на Смирнова и подстегнул лошаденку. Дорога уходила в лес. Беспокойный взгляд Клима и темные лесные заросли совершенно запугали землемера: «Куда ты меня везешь? — Да нешто не видите? Лес». И чем дальше в лес, тем подозрительнее казалось все вокруг: и то, что Клим стал так часто оглядываться, и то, что лошадь бежит так быстро, и что так темно и пустынно. Смирнов придумал, что за ним еще едут четыре товарища, и что они должны догнать их именно в этом лесу, при этом он стал рыться в карманах, обещая показать Климу свой револьвер… И в это время случилось то, чего не мог ожидать при всей своей трусости землемер. «Клим вдруг вывалился из телеги и на четвереньках побежал к чаще. «Караул! — заголосил он. — Караул! Бери, окаянный, и лошадь, и телегу, только не губи ты моей души!» Землемер остановил лошадь и стал думать, как ему быть. Как ни звал Смирнов Клима, тот не отзывался. Часа два кричал землемер. И когда уже совершенно осип, то ветерок донес до него слабый стон. Насилу допросился землемер Клима, чтобы тот вернулся, и они продолжили путь. «Бог с тобой, барин, — проворчал Клим. Если б знал, и за сто целковых не повез бы. Чуть я не помер от страха!..» Телега тронулась. Землемер сидел, задумавшись. Дорога и Клим ему уже не казались опасными.