1. Стихотворение об осени. Поэт очень ярко, и в то же время грустно описывает всю красоту осенней природы.
2. Автор применяет "общие места", т.е. повторение некоторых слов, с целью сделать на чем-то акцент. ("Не жаль мне лет, растраченных напрасно, Не жаль души сиреневую цветь.") Сравнения ("Как дерево роняет тихо листья, Так я роняю грустные слова."). Олицетворение ("дерево роняет тихо листья"). Эпитеты ("рябины красной", "сиреневую цветь", "роща золотая" и др.)
3. Основная мысль. Автор хочет передать нам то грустное ощущение, которое он испытывал, стоя "среди равнины голой", смотря на улетающих журавлей, вспоминая юность. Он погружается в мысли и понимает, что ни о чем не жалеет.
4. Прочитав это стихотворение, я погрузилась в осеннюю природу, я увидела всю серость и грусть, но в то же время всю сказочную красоту этого времени года. Мне стало немного грустно, ведь автор так точно подчеркивает свое печальное настроение в тот момент. Благодаря этому произведению, мне захотелось по-новому смотреть на многие вещи.
не забудь отметить как лучшее и сказать
Боротьба за людську гідність проти усякого приниження, насильства з юних років стала девізом усього життя письменника.
"У людині все повинно бути прекрасним: і обличчя, й одяг, і душа, і думки", — писав А. П. Чехов. Але цього прекрасного і не бачив письменник у тому суспільстві, в якому довелося йому жити. Старе, рабське суспільство калічило людей. Тільки обдаровані, сильні волею люди могли боротися і протистояти цьому рабству. Таким був і А. П. Чехов. Його дуже хвилювало те, що мерзотність звична, що пригнічення і приниження людини стало настільки звичним, що люди просто не помічають його. За це він ненавидів міщанське суспільство, сміявся з нього. Творчість письменника дедалі глибше пронизують гумор і сатира, гостріше висміюються різні людські вади. Він ніколи не сміявся з бідності, з людської біди, з людей, які через ті чи інші обставини не змогли піднятися на високу сходинку соціального становища, не змогли прославитися у житті, але нещадно карав підлабузників. Людина з психологією раба, здатна на самоприниження, була огидна письменникові.
Саме цю тему розкриває він у своєму оповіданні "Товстий і тонкий", де описує зустріч двох друзів дитинства, один із яких був товстим, другий тонким. Проте головне тут не у фізичній особливості двох друзів, а у їх духовних якостях. Зрадівши несподіваній зустрічі на вокзалі, вони, спілкуючись, з'ясовують, чого зумів досягнути в житті кожний із них. Хоча про їх суспільне становище можна було здогадатися за описом кожного з них. "Товстий тільки-но пообідав у ресторані, й губи його лисніли від масла, мов стиглі вишні. Пахло від нього хересом і флердоранжем". "Тонкий щойно вийшов з вагона і був нав'ючений чемоданами, клунками та коробками. Пахло від нього шинкою й кофейною гущею".
Цілком зрозуміло, що друзі стоять на різних сходинках суспільства. Товстий — значно вище. І, здавалося б, він повинен би поводитися зверхньо, нахабно. Але, навпаки, він поводить себе дружньо, щиро. Душа його добра й відкрита. Він розуміє, що для давніх друзів його високе суспільне становище тайного радника тут не має значення. Головне — дружба.
Тонкий, дізнавшись про високий чин товариша шкільних років, відразу зіщулився замкнувся. Куди й подівалася його радість! У мові його з'являється принижений тон, усім своїм єством він починає показувати, що він ладен ледве не плазувати перед товаришем, який має вищий чин, ніж у нього. Це людина заздрісна, дріб'язкова. Ці його якості беруть початок ще з дитинства: в гімназії він був першим наклепником. І, ставши дорослою людиною, не зумів видавити з себе цю рабську психологію.
Чинопочитания, приниженість, підлабузництво стали основними рисами його характеру. З цього й сміється письменник у своєму оповіданні.
"Тоді людина стане кращою, коли ви покажете їй, яка вона є", — писав А. П. Чехов. На мій погляд, це йому чудово вдалося. Зустріч двох друзів закінчилася несподівано швидко: товстий зрозумів, що самоприниженість його колишнього друга не дасть їм можливості надалі підтримувати відносини. Підлабузництво тонкого викликає в нього огиду.
Отже, цей твір висміює підлабузництво дрібних людей (маються на увазі люди з дрібними душевними якостями) перед іншими, які стоять вище. Це добровільно принижені раби, які співчуття викликати не можуть.